Свекруха, яка так довго й нудно могла стогнати над гіркою долею єдиного поки що онука, якось дуже швидко втратила бажання його виховувати. До цього вона могла годинами міркувати, що я все роблю неправильно, та і який з мене, мачухи, може бути попит. Мені ж аби образити нещасну дитину, яка мені заважає.
Заважала мені не дитина, заважала мені саме свекруха, яка лізла туди, куди їй лізти не належало, множачи всі мої старання у вихованні на нуль. Я виходила заміж за чоловіка з дитиною, чудово уявляючи, що на мене чекає. Антоном, моїм пасинком, ніхто серйозно не займався.
Після розлучення його мама почала прикладатися до пляшки та влаштовувати особисте життя, а хлопчик був наданий сам собі, бо жінка забрала дитину на свою батьківщину.
Чоловік до сина не дотягувався, він розплачувався із боргами, які вони з дружиною встигли набратися. Коли розібрався, став цікавитися сином і жахнувся.
Відразу ж він зривається до колишньої дружини, там разом з опікою бореться, щоб дитину віддали йому. Поки що суть та справа відвозить хлопчика до себе. До кінця суду справа не дійшла, мати хлопчика пішла на той світ раніше. Чоловік став єдиним батьком дитини.
Жили вони із сином в орендованій квартирі, бо своєї ще не було, а свекруха жила за містом, звідки й дитині в садок, і чоловікові на роботу було їхати дуже далеко. Любляча бабуся себе не надто обтяжувала візитами, якщо дитина захворювала і треба було посидіти з нею на лікарняному.
Потім ми з чоловіком познайомилися, зустрілися і вирішили розписуватись. Усю його історію я знала і чим мені загрожує таке заміжжя, з Антоном була знайома.
Переїхали вони до моєї квартири, вона зручно розташована, двокімнатна, так що місця вистачає. Стали жити, виховувати дитину та будувати плани на майбутнє.
З дитиною було складно. Він дуже звик, що йому все дозволено, аби не кричав. Так робила його мати, так само потім чинив і батько. Бабуся просто дитину балувала понад будь-яку міру, тому жодних авторитетів у пацана не було. Витворював, що хотів. А мені така поведінка була не зрозумілою.
Я почала займатися вихованням. Природно, не йшлося про те, щоб бити або кричати на дитину. Є інші виховні методики. У мене є досвід виховання дітей, тому що я мала молодшу сестру, а тепер є племінниця, з якою я з її дитинства проводила багато часу.
Почала привчати дитину прибирати за собою, говорити “дякую” та “будь ласка”, самому заправляти ліжко, стежити за своєю особистою гігієною. Показувала, що маніпулювати мною не вийде, тому всі його істерики з катанням на підлозі на мене не діють. Загалом йшов нормальний виховний процес.
Звичайно, дитині це все не подобалося, у нього ж волю вільну відбирають, за нею не бігають і не вмовляють. Йому не дозволяють стояти на вухах і заганяють у рамки.
Тобто після байдужості матері, незграбних батьківських спроб все компенсувати, бабусинім мусі-пусі у дитини з’явився якийсь вектор виховання.
Я зараз не говорю, що вони всі погані, одна я тут така молодець, все знаю, все вмію. Ні, я просто підходжу до питання виховання системно. І мої методи не сподобалися свекрусі. Вона ж у нас сильніше за всіх переживає за дитину, щоб її зла мачуха не покусала.
Їздила до нас, перевіряла, що і як я роблю, закочувала очі та заламувала руки. Як це так! Хлопчик сам заправляє ліжко, він маленький! Час обіду, а він не їсть, і я не бігаю за ним із ложечкою та вмовляннями. Дитина катається по підлозі в істериці, тому що мультики вимкнули, а я не кидаюся її втішати та виконувати вимоги.
– Звичайно, не своя дитина, серце не болить. Інші зі цуценятами краще поводяться! – схлипувала любляча бабуся.
Мене це все дістало. Я сказала чоловікові, що я погано справляюся з дитиною, тому дитина переїжджає до люблячої бабусі. Бо вона, напевно, від переживань скоро інфаркт заробить.
Чоловік саме тоді збирався у відрядження і сперечатися зі мною не став, як потім казав, вирішив розібратися з проблемою коли повернеться.
А свекруха, дуже здивована нашим рішенням віддати “страждаючого” онука їй, намагалася від цієї честі відмовитися. Але я була непохитна. Сказала, що цілком згодна з нею – я всього мачуха, чого від мене хорошого чекати. Хлопчику буде явно краще з рідною бабусею. Вона вже про нього зможе подбати.
Свекрусі вистачило лише на два тижні. Мабуть, віддала б і раніше, але вичікувала, коли син повернеться з відрядження, бо я ж її й завернути назад могла.
Нам повернули дитину, яку за два тижні серйозно так розбовтало у плані поведінки, довелося навіть голос підвищити, щоб він якось відреагував. І свекруха до цього ніяк не поставилася. Просто вдала, що не помітила, хоч раніше прилітали претензії “ти так грубо на нього дивишся”.
Я не вірю в диво, що свекруха різко все усвідомила, ні, скоро знову почне лізти з порадами та своєю думкою. Але на якийсь час я їй запал приглушила.