Звичайно, я зовсім не проти того, щоб діти допомагали своїм батькам, якщо в цьому справді є необхідність. Але, як на мене, допомога така має бути ситуативною, тобто надаватися лише при потребі, та й не всі батьки заслуговують на подібне ставлення з боку дітей.
З дитинства моїм вихованням займалися бабуся і дідусь, так само як і вихованням мого старшого брата та молодшої сестри. Вони чудово це робили, чудово ставилися до кожної дитини та робили все можливе, щоб ми всі були щасливі.
Мати в цей час активно влаштовувала своє особисте життя і вела досить розгульний спосіб життя. Міцні напої та гулянки нерідко тривали аж до ранку. А в якийсь момент вона взагалі вирішила, що повинна пожити для себе, залишила нас з бабусею і дідусем, а сама практично на 2 роки зникла, взагалі не даючи про себе знати.
Зараз я все це розповідаю, і мені вже не так боляче, як було для маленької Каті, яка кожне свято чекала, що мама все ж таки приїде і все в нас буде добре. Але краще б вона не поверталася.
З’явилася у моєму житті вона знову в той момент, коли я була вже у третьому класі, знову в положенні, і знову одна. Звичайно, батьки прийняли її, куди їм було подітися. Вони ніколи не обговорювали цей момент зі мною, навіть після того, як я підросла. Думаю все це далося їм непросто.
З’явилася ще одна дівчинка, і моя мати навіть почала виходити на роботу, почала намагатися самостійно заробляти, у неї з’явилися нові друзі, але незабаром їх замінили чергові товариші по чарці. Вона знову почала пити та спускала на це не лише всю свою зарплату, а й нерідко ті гроші, які приносили бабуся та дідусь до хати. Вона пила постійно, щодня – я практично не пам’ятаю, коли вона була твереза.
Я часто бачила сварки та скандали, на мені часто зганяли свою злість, мене карали просто так, навіть били. І все це спричинило те, що відразу після 18-річчя я пішла з дому без огляду.
Я продовжувала всі ці роки спілкуватися з бабусею та дідусем, але не з матір’ю – всі контакти з нею були повністю розірвані, проте вона навіть не намагалася налагодити зі мною зв’язок.
Довгі роки я жила у мирі та спокої, вийшла заміж, народила дитину, і в той момент, коли мені здавалося, що життя стало саме таким, як я завжди мріяла, мені подзвонив незнайомий номер:
– Алло! – Упевнено відповіла я, чекаючи чергової реклами.
– Привіт, дочко, а ти нічого не забула? – такий знайомий і ненависний голос почувся у слухавці. Я не хотіла його чути, хотіла тут же покласти телефон, але все ж таки пересилила себе.
– Чого тобі треба? Мені здавалося, що наші шляхи вже давно розійшлися.
– Ха, – почулася усмішка в трубці, – як це розійшлися? А нічого, що я твоя мати, і ти мусиш мене забезпечувати в старості!
Сказати, що я здивувалася від почутих слів, це зовсім не сказати нічого. Кілька секунд я думала, що відповісти, але не встигла, така ненависна мені жінка заговорила першою:
– Я тебе привела на світ, я тебе виховувала, забезпечувала, а тому тепер ти маєш забезпечувати мене! Мені потрібно тисяч 7-8 на місяць, мені вистачить, – голос був гордовитим і самовдоволеним.
І тут вже посміхнулася я:
– Хто мене забезпечував? Вже точно не ти. А тому можеш забути про те, що я тобі щось винна. Нехай тебе забезпечують твої товариші по чарці.
Промовивши це, я відчула полегшення, і тут у слухавці почувся крик про те, що вона подасть на мене до суду, що мене зобов’яжуть виплачувати їй певну грошову суму, що вона мене зганьбить і багато іншого. Я навіть дослуховувати не стала, поклала слухавку та заблокувала її номер у своєму телефоні. Такого я, звісно, не чекала.
Хто б міг подумати, що людина, яка так погано до мене ставилася, яка мене принижувала і била, яка постійно пила і не брала жодної участі в моєму вихованні, буде так завзято відстоювати думку про те, що вона ж мати і я ж їй повинна допомагати.
Для себе я вирішила, що спонсорувати її пияцтво я не буду, а тому навіть у тому випадку, якщо справа дійде до суду, вже зможу за себе постояти. Хоча я маю сумнів, що моя мати здатна на щось більше, ніж підіймати чарку.
