Коли ми назбирали грошей на свій будинок, постало питання щодо того буде це квартира, чи приватний сектор. Грошей було не багато, або на тісну однокімнатну, але уже з ремонтом, або на невеликий будиночок я який потім можна добудувати, розширити, та і там кімнат було 2 на той момент, плюс горище, кухні, коридор, ванна.
Чоловік і свекруха сказали, що краще звісно ж квартира, заїхали і живіть собі. Звісно свекруха мріяла,щоб ми купили квартиру, адже той варіанти, що ми розглядали знаходився за кілька метрів від її під’їзду, а значить, вона могла б заходити щодня, кілька раз, командувати, переривати посуд і терти пил.
А ще, звісно ж, щоб мати можливість перевіряти що я готую, що роблю і чим годую Сергія.
Я тоді була вагітна, на 5 місяці, почувала себе погано, от і зіграли на моїх почуттях, на тому, що мені буде за містом на дуже зручно, крім того, ні аптеки, ні магазину з підгузками, нічого.
Я повелася як дівчисько. Більша половина грошей мої і моїх батьків, тому квартиру записали на мене. Все було добре, рівно до того моменту, як малюк виріс до пів року.
Постало питання в тому, щоб вчити його ходити. Але знаєте що, в нашій крихітній кімнаті в 12 квадратних метрів, не те що їздити, поставити нема де дитячі ходунки.
Кухня забита технікою, ванна маленька, в коридорі купа взуття, гойдалка і візочок.
Аж тут прийшла свекруха в принесла ходунки, в когось попросила.
Я подивилася на неї, і зрозуміла що це абсолютно без толку, адже вона мене не чує. Вона лишила ходунки і обіцяла зайти через кілька днів. Так, на руки стало легше, адже пересунувши комод на балкон вдалося втиснути ходунки в маленьку кімнату.
Назарчик на них стоїть, іноді я виношу його кроватку в ванну і ставлю стоячи, тоді син має півтора зайвих метри для того щоб походити в своєму девайсі. Але я винна, мене звинуватили в тому, що я не хочу дитиною займатися, а я ж просила будинок
