Я завжди скептично ставився до знайомств в інтернеті. Спеціалізовані сайти знайомств так і зовсім викликали у мене так званий іспанський сором. Так і хотілося запитати у всього тамтешнього контингенту: “Ви серйозно розраховуєте на щось?”.
Адже всім відомо, що зустріти справжнє кохання на подібних сайтах практично неможливо. У кращому випадку це буде ненав’язливе розпивання пива в найближчому барі, а в гіршому – незручна зустріч людей, які не розбігаються по домівках виключно з ввічливості.
І ось одного разу я влився в компанію молодих людей, які спілкувалися на інтернет-форумі, присвяченому мотоциклам. Це було досить легко, тому що тема мені близька і знайома, та й спілкуватися з цікавими людьми мені подобається.
Особливо в текстовому форматі, де завжди можна висловити думки у всій їхній повноті, при цьому вони не залишаться без уваги. Тим більше що обмін фотографіями і відеоповідомленнями на цьому форумі не користувалися популярністю, що мене повністю влаштовувало.
Так ось, там я швидко подружився з одним приємним хлопцем, який був практично моєї копією. Він мав почуття гумору, схоже з моїм, любив ті ж фільми і музичні групи, навіть наші життєві шляхи були дуже схожі. Наприклад, в дитинстві ми жили в одному і тому ж районі і ходили в одну школу, тільки з різницею в кілька років.
Тим дивніше було наше знайомство, адже наскільки великий шанс зустріти свого брата-близнюка серед мільйонів інших інтернет-користувачів? На жаль, в той момент ми жили в різних містах, інакше наше регулярне мережеве спілкування, напевно, швидко перетекло б в реальне життя …
Однак десь через півроку після нашого знайомства мій віртуальний друг раптово повідомив мені, що приїде в моє місто заради реальної зустрічі. Мовляв, сходимо в якийсь заклад, поп’ємо пива, обговоримо нову модель «Хонди» і таке інше.
З одного боку, мені стало трохи не по собі, адже я знав, що все спілкування при зустрічі закінчується, тому що люди, вже сформували для себе певний образ, розчаровуються. З іншого боку, я ж ще не зустрічав людей, які так схожі на мене! Ну я і погодився.
І ось уявіть: в день X, як і було обумовлено, я прийшов в бар, чекаю свого загадкового друга, якого я ніколи не бачив і не чув. Тут мене хтось легенько плескає по спині і каже: “Привіт, Сашко”. Але той, хто так по-свійськи привітався зі мною, мав дзвінкий жіночий голос!
Так-так, моїм “другом” виявилася дівчина на ім’я Катя. Коли я, прийшовши до тями від шоку, запитав у неї, чому вона відразу не зізналася в тому, що насправді є дівчиною, Катя відповіла: “Пацани на форумі дістали б”.
Іншими словами, вона писала на форумі в чоловічому роді, щоб можна було спокійно спілкуватися, без безглуздих підкатів.
З Катею ми одружилися через кілька місяців. Разом ми вже п’ять років, нещодавно у нас народилася дочка. Ось і не вір після цього в знайомства по мережі!
