— А що такого я спитала? Дружина успішного підприємця мусить мати відповідний вигляд. Просто цікаво, чи знає сам підприємець, скільки коштує її гардероб

— Ксенія, ваш костюм, звісно, дуже виразний. Олеже, невже ти знову заплатив дружині за таку дорогу примху? — гучно пролунав голос Валентини Павлівни, що прискіпливо оглядала невістку з голови до ніг.

За довгим столом миттєво запала тиша. Хтось ще потягнувся за стравою, але більшість родичів уже повертали погляди до Ксенії. Свекруха сиділа на чолі столу в новенькій блузці, приймаючи привітання та відверто насолоджуючись увагою гостей.

Ювілей святкували в останню серпневу суботу. Вдень стояла нестерпна спека, але надвечір у дворі стало приємно прохолодно. Під навісом, де стояли столи, запалили лампи, і повітря наповнилося запахом стиглих яблук та розігрітої за день деревини.

Ксенія приїхала з чоловіком трохи пізніше за всіх. Вона привітала Валентину Павлівну, вручила подарунок і допомогла занести кілька страв на кухню. Свій новий, світлий костюм вона купила собі сама, не маючи жодного наміру звітувати перед кимось.

— Мамо, ну, може, сьогодні без цього? — ледь чутно промовив Олег.

Його тон був таким, наче він боявся не за свою дружину, а радше за те, що будь-яке зауваження зіпсує мамине свято.

Валентина Павлівна дзвінко розсміялася.

— А що такого я спитала? Дружина успішного підприємця мусить мати відповідний вигляд. Просто цікаво, чи знає сам підприємець, скільки коштує її гардероб.

Ксенія глянула на Олега. Він одразу ж узявся за виделку, потім різко повернувся до дядька Геннадія і запитав, чи той закінчив ремонт машини.

Чоловік чудово розумів її погляд. Але вже вкотре вирішив просто перечекати цю незручну розмову, не втручаючись.

Шість років тому він був зовсім іншим.

Вони зустрілися в офісному центрі, де Ксенія консультувала клієнтів із питань особистих фінансів, страхування та довгострокових інвестицій. Олег приїхав туди на співбесіду до однієї з компаній, але переплутав поверх і опинився біля її кабінету.

Тоді він легко визнав свою помилку, зумів розсмішити Ксенію і одразу ж запропонував випити кави після роботи. Відмови він не почув.

За кілька місяців вони почали жити разом. Олег переїхав до квартири Ксенії, яку вона купила ще до їхнього знайомства. Іпотеку Ксенія виплачувала сама і повністю погасила залишок ще до офіційної реєстрації шлюбу, скориставшись заощадженнями, які накопичила за попередні роки.

Квартира була невеличка: спальня, кухня, вітальня та вузький коридор. Але Ксенію все цілком влаштовувало. Житло знаходилось недалеко від роботи, будинок підтримувався в хорошому стані, а у дворі завжди було де припаркувати машину.

На початку Олег казав, що затримається у неї на кілька тижнів, доки не знайде власну квартиру. Поступово він перевіз свій одяг, комп’ютер, інструменти та спортивну сумку. Через рік після знайомства вони побралися.

Ксенія ніколи не вимагала від чоловіка, щоб він заробляв більше за неї або доводив усім свою заможність. Її дратували не тимчасові труднощі, а бездіяльність і постійні спроби жити за чужий рахунок.

Олег не сидів без діла, але постійно метався. Кілька місяців він займався ремонтом техніки, потім влаштувався менеджером, потім вирішив продавати інструменти. На кожному новому місці він швидко розчаровувався і запевняв, що здатен на щось значно більше.

Вона оплачувала значну частину спільних витрат, вела облік та відкладала гроші. Коли Олег заговорив про власну майстерню, Ксенія вперше побачила, що його ідея справді може спрацювати.

Він чудово знався на ремонті електроінструментів, умів спілкуватися з клієнтами та виявляв несправності, які інші майстри пропускали. Для початку бізнесу потрібні були приміщення, обладнання та запас деталей.

Олег склав приблизний список витрат. Ксенія перевірила його, виправила кілька недоліків і запропонувала почати з невеликої площі.

— Тільки давай одразу про все домовимося, — сказала вона тоді. — Усі вкладення оформлюємо документально. Не тому, що я тобі не довіряю, а тому, що пам’ять у людей з часом, знаєш, може змінюватися.

— Записуй усе, що вважаєш за потрібне. Я поверну до останньої копійки, — відповів він.

Ксенія вклала свої заощадження у верстати, діагностичне обладнання, стелажі та першу партію деталей. Гроші вона передала не просто так, а за договором позики з чітким графіком повернення.

З приміщенням вийшло складніше.

Власник невеликого виробничого боксу перевірив дані Олега і відмовився укладати договір на його ім’я. Кілька років тому Олег набрав дрібних споживчих кредитів, допустив прострочення, а один борг навіть дійшов до судового стягнення. На момент відкриття майстерні він уже розрахувався, але відомості про ті проблеми залишилися в системі.

Орендодавець не захотів ризикувати.

Тоді договір оренди оформили на Ксенію. Вона сама вносила платежі, несла відповідальність перед власником приміщення і ретельно зберігала всі документи. Олег зареєстрував фірму, через яку приймав замовлення та розраховувався з клієнтами.

Перші місяці були дуже важкими. Замовлень не вистачало, частина обладнання простоювала, кілька деталей довелося замінити за свій рахунок після невдалого ремонту. Ксенія щовечора перевіряла договори, допомагала вести облік і пильно стежила, щоб майстерня не накопичувала нових боргів.

Пройшли перші важкі місяці, і ось Олег знайшов постійних клієнтів, налагодив співпрацю з кількома будівельними бригадами, а згодом навіть найняв двох майстрів. Гроші почали надходити регулярно, наповнюючи рахунок майстерні. Олег став впевненішим, зміг поміняти свою стару машину на новішу, і щоразу частіше називав майстерню головним досягненням свого життя.

Ксенія не заперечувала проти цієї його гордості. Їй було приємно бачити, як чоловік нарешті займається справою, до якої має хист і бажання.

Проблема з’явилася несподівано, коли Олег почав розповідати родичам зовсім іншу історію про свій успіх. Спочатку він просто уникав згадок про те, звідки взялися кошти на обладнання та оренду.

Згодом же почав говорити, що сам знайшов приміщення, сам закупив техніку і самостійно підняв справу з нуля, без сторонньої допомоги. Роль Ксенії в цій його оповіді поступово скоротилася до жінки, яка «трохи допомагає з паперами».

Валентина Павлівна, його мама, охоче підтримувала цю вигідну для сина версію. Вона розповідала знайомим: «Мій син завжди був талановитий. Йому просто не давали розкритися раніше.»

Зовиця Ксенії, Ірина, підхопила сімейну легенду і з ентузіазмом поширювала серед родичів плітки, мовляв, Олег утримує дружину, а та займається своїми консультаціями лише для видимості. Ксенія довго не могла зрозуміти, звідки взялася така інформація.

Одного разу вона випадково почула, як Олег розмовляв із сестрою по телефону.

«Ксенія любить порахувати кожну копійку вдома, — пояснював він Ірині. — А справжній бізнес веду я сам».

Того ж вечора Ксенія запитала його прямо:

— Чому ти розказуєш родичам, що майстерню відкрив сам?

— Яка різниця? Вони все одно не зрозуміють, як там усе з тими договорами.

— Вони чудово зрозуміють, що обладнання купувалося за мої гроші.

— Ти хочеш, щоб я перед кожним звітував? — у його голосі вже звучало роздратування.

— Я хочу, щоб ти не привласнював мої заслуги, — твердо відповіла Ксенія.

Олег пообіцяв поговорити з матір’ю та сестрою, а вже за тиждень запевнив дружину, що все пояснив. Ксенія тоді йому повірила. Перевіряти кожне слово дорослого чоловіка їй здавалося принизливим — і для нього, і для неї самої.

Лише згодом вона зрозуміла, що чоловік не виправив колишню історію, а лише додав до неї нових, ще більш викривлених подробиць.

За святковим столом, на тому самому ювілеї, Ірина майже одразу підтримала матір.

«Мамо, ну навіщо ти знову починаєш? — сказала вона, піднімаючи телефон, щоб знімати відео. — Деяким жінкам так зручно влаштуватися біля успішного чоловіка. А потім можна собі купувати дорогі костюми й розповідати знайомим, що всього досягла сама».

Вона направила камеру прямо на стіл, записуючи святкове відео. Олег на мить зустрівся поглядом із сестрою, потім швидко кивнув дяді Геннадію, наче той розказував щось надзвичайно цікаве.

Ксенія не вимовила жодного слова. Вона могла б перерахувати всі свої вкладення, нагадати, хто саме оплачував оренду й допомагав майстерні пережити перші, найскладніші місяці. Але виправдовуватися перед людьми, які заздалегідь вирішили вважати її утриманкою, вона не збиралася.

«А я вже давно кажу, що Олегові слід уважніше стежити за витратами, — продовжила Валентина Павлівна. — Гроші люблять порядок».

«Можна виділяти їй певну суму на місяць, — запропонувала Ірина, граючи зі своїм телефоном. — Тоді зайвого не витратить».

Кілька гостей незручно усміхнулися, відводячи погляд.

Ксенія повільно провела пальцем по краю своєї сумки, що стояла поруч зі стільцем. Зранку вона поклала туди щільну синю папку. Після вихідних документи потрібно було передати фахівцю, який займався обліком у майстерні.

На ювілей папка потрапила випадково. Ксенія не встигла залишити її вдома, бо перед виїздом поспіхом перевіряла останні розрахунки. Тепер ця випадковість виявилася напрочуд корисною.

«А краще взагалі зробити їй окрему картку, — втрутився двоюрідний брат Олега. — Поклав туди, скільки вважаєш за потрібне, і жодних несподіванок».

«Ксеніє, чуєш корисну пораду?» — запитала свекруха з викликом.

Олег нарешті відірвався від бесіди з дядьком. Він помітив папку на підлозі поруч із дружиною і одразу напружився.

«Що ти робиш?» — тихо запитав він.

— Допомагаю твоїм родичам розібратися в сімейних витратах, — Ксенія відповіла спокійно, але холодно.

— Не треба влаштовувати цю виставу.

— Вистава почалася без мене.

Ксенія не поспішаючи поклала папку на стіл і відчинила її.

Родичі замовкли не одразу. Ірина ще кілька секунд тримала телефон на рівні обличчя, а Валентина Павлівна дивилася на папери з недовірливою посмішкою.

Першим Ксенія дістала договір оренди приміщення, в якому працювала майстерня.

— Раз вже сьогодні всі так переймаються грішми Олега, почнімо з найпростішого. Це договір оренди, з якого все почалося.

Вона розгорнула документ так, щоб його могли бачити всі присутні за столом.

— Мабуть, Олегові було ніколи займатися паперами, — з усмішкою промовив хтось із далеких родичів.

— Власнику приміщення не сподобалася кредитна історія вашого сина, — спокійно пояснила Ксенія. — Він відмовився підписувати з ним договір. Тому всі зобов’язання перед власником я взяла на себе.

Ксенія накрила договір долонею. Її голос не став голоснішим, але чоловік Олег мимоволі прибрав руку зі столу.

Слідом на стіл лягли виписки по банківських переказах, чеки на обладнання та договір позики. Ксенія не розмахувала кожним аркушем, не кричала. Вона акуратно розклала папери за датами, як робила це на робочих зустрічах.

— Ось оплата діагностичного стенда. Ось верстати. Ось інструменти, стелажі та перша партія деталей. Усе сплачено з мого рахунку.

Ірина повільно опустила телефон.

— Може, це були спільні гроші? — тихо запитала вона.

— Ні. Гроші були на моєму рахунку ще до реєстрації шлюбу. Їхнє походження підтверджено виписками. Крім того, Олег підписав договір позики.

Ксенія поклала перед Олегом копію договору, на якому чітко виднівся його власний підпис. Цей папір, здавалося, обпік чоловіка поглядом.

— Ти ж обіцяв повернути всі вкладення за графіком, — тихо, але впевнено промовила вона. — А повернув лише малу частину, а потім ще й відстрочку попросив.

Валентина Павлівна миттєво кинула погляд на сина, наче намагаючись прочитати його думки.

— Там усе набагато складніше, мамо, — непевно відповів Олег, уникаючи погляду. — Ксенія просто обожнює оформлювати кожну дрібницю.

— Ти називаєш купівлю устаткування для майстерні дрібницею? — запитала Ксенія, дивлячись йому прямо в очі.

На обличчі Олега виступили червоні плями. Він миттю розстебнув верхній ґудзик сорочки і відсунув тарілку, наче готуючись до оборони.

— Я ж щодня працював у тій майстерні!

— Цього ніхто не заперечує, — погодилася Ксенія. — От тільки робота не перетворює чуже устаткування на твою власність і не скасовує боргу.

Вона дістала ще один документ, акуратно розрівнявши його на столі.

Цього разу Ірина вже повністю відклала телефон, відчуваючи, що ситуація стає дедалі серйознішою.

Кілька місяців тому власник приміщення, де розташовувалася майстерня, повідомив, що збирається його продати. Олег тоді був розгублений, хотів шукати нового орендодавця, але Ксенія запропонувала зовсім інший вихід.

Саме тоді вона вирішила продати свою квартиру, яку придбала ще до заміжжя. Іпотеку Ксенія погасила задовго до весілля, право власності було оформлено лише на неї, а походження грошей від продажу підтверджували договір та банківські виписки.

Так Ксенія стала повноправною власницею приміщення, у якому працювала майстерня. Угоду було оформлено виключно на її ім’я.

Олег усе про це знав. Він був присутній при огляді, активно обговорював стан боксу і щиро радів, що більше не доведеться залежати від колишнього господаря.

Але його розповіді родичам згодом звучали зовсім інакше: ніби приміщення він купив сам, завдяки успіхам майстерні.

— А ось це витяг з реєстру нерухомості, — продовжила Ксенія, вказуючи на папір. — Власником приміщення майстерні є я.

Усмішка миттєво зникла з обличчя Валентини Павлівни. Вона схопила документ, кілька разів перечитала адресу, площу та дату реєстрації.

— Але ж Олег казав, що він сам викупив майстерню…

— Він не міг викупити те, на що у нього просто не було грошей.

Свекруха швидко відшукала очима суму угоди. Її пальці сильніше стиснули край аркуша.

— Це гроші від продажу квартири?

— Моєї квартири, яку я купила і повністю сплатила до нашого шлюбу. — Ксенія кинула короткий погляд на Валентину Павлівну. — І з іншої моєї квартири, яку я отримала у спадок від тітки два роки тому.

— Ну навіщо ти розказуєш усе це за столом? — втрутився Олег, його голос був сповнений роздратування.

— Тому що ти шість років розповідав про мене брехню, — відповіла Ксенія, не відводячи від нього погляду. — Сьогодні у тебе було вдосталь часу, щоб зупинити матір і сестру. Ти обрав мовчати.

— Я не хотів влаштовувати скандал на ювілеї!

— Тому й дозволив їм обговорювати, скільки грошей ти мені нібито повинен видавати?

Валентина Павлівна обережно поклала виписку на стіл, її обличчя було напруженим.

— Олег просто не любить хвалитися допомогою дружини, — спробувала вона захистити сина.

— Він не приховував допомогу. Він просто присвоїв собі все, що було зроблено мною.

— Але ж майстерню розвинув саме він, — втрутилася Ірина. — Без його роботи ці верстати нічого б не коштували!

— Можливо, — спокійно погодилася Ксенія. — От тільки це не дає йому права розпоряджатися моїм приміщенням та устаткуванням.

Вона витримала коротку паузу. Саме цього моменту Ксенія й чекала.

Напередодні ввечері вона випадково почула розмову чоловіка з матір’ю. Олег вийшов на балкон, але двері зачинив нещільно. Він говорив тихо, проте кілька фраз Ксенія розібрала дуже чітко.

Валентина Павлівна наполягала, що хоче отримати частку в майстерні. Вона переконувала сина, що не можна залишати все оформленим на дружину, бо у разі будь-якого сімейного конфлікту Ксенія «забере готову справу».

І Олег пообіцяв: одразу після ювілею він оформить на матір половину майстерні, а потім просто поставить дружину перед фактом.

Ймовірно, він планував передати Валентині Павлівні половину частки у своїй фірмі й переконати всіх, що разом із цією часткою їй перейде право на приміщення та обладнання. Юридично це було неможливо, адже фірма Олега орендувала приміщення у Ксенії та користувалася технікою, що за документами належала їй.

Але Олег розраховував, що Ксенія, як завжди, допоможе виправити його помилки і не винесе конфлікт назагал.

Того ранку Ксенія прокинулася раніше за чоловіка. Поки він ще спав, вона зібрала копії необхідних документів, підготувала повідомлення про розірвання договору з його фірмою і навіть замінила серцевину вхідного замка.

Запасну серцевину вона зберігала вдома. Ця справа зайняла менше ніж півгодини. Ксенія просто викрутила кріпильний гвинт, вийняла стару деталь, встановила нову і кілька разів перевірила, чи працює ключ.

Олег нічого не помітив. Вони вийшли з квартири разом, а двері зачиняла саме Ксенія.

Тепер вона дістала з папки роздруківку листування, яке Олег вів із матір’ю після їхньої вчорашньої розмови.

— Вчора ти погодився передати матері половину майстерні.

Валентина Павлівна різко обернулася до сина, її погляд був сповнений тривоги.

— Ксенія, не треба заплутувати людей, — поспішно сказав Олег. — Ми обговорювали частку у фірмі!

— Ти ж написав, що після оформлення твоя мати стане співвласницею майстерні й зможе брати участь у вирішенні питань щодо приміщення.

— Це просто слова! Я не збирався нічого робити без попередньої консультації!

— А сьогодні вранці ти надіслав сестрі проєкт документів.

Ірина зблідла і швидко сховала телефон у сумочку, наче він був гарячою картоплиною.

— Ти надіслала Олегу контакт фахівця, який мав підготувати передачу частки, — звернулася Ксенія до Ірини, а потім до Олега. — А ти вирішив допомогти брату розпорядитися тим, чого він не має.

— Приміщення твоє, — спробував Олег перехопити ініціативу, його голос знову звучав впевненіше. — Обладнання теж оформлено на тебе. Але ж фірма моя, і своєю часткою я можу розпоряджатися!

— Можеш, — спокійно відповіла Ксенія, не відводячи погляду від чоловіка. — От тільки без приміщення, без обладнання та без чинного договору твоя фірма — це лише назва. Кілька клієнтських контактів та купа боргів переді мною.

Навіть діти, що сиділи в дальньому кутку кімнати, відчули важке напруження і тихенько вислизнули в сад.

— Я приїхала сьогодні не лише для того, щоб привітати Валентину Павлівну, — продовжила Ксенія, вийнявши з папки черговий аркуш. Вона поклала його перед Олегом. — Це повідомлення про розірвання договору з твоєю фірмою.

Олег жадібно пробіг очима перші рядки. Обличчя його витягнулося.

— Ти не можеш просто так закрити майстерню за один день!

— Я й не закриваю. Договір передбачає термін для такого повідомлення. Все зроблено чітко за умовами, які ти ж і підписав.

Слідом Ксенія поклала на стіл розрахунок заборгованості. Папір, акуратно складений, наче колючий їжак, вп’явся в святкову атмосферу.

— Тут не повернена частина позики, плата за використання обладнання та оренда, яку фірма не перерахувала за останні місяці.

— Ми ж домовлялися, що я заплачу пізніше! — ледь не вигукнув Олег, його впевненість знову дала тріщину.

— Ми домовлялися, що ти надаси новий графік і почнеш його дотримуватися, — Ксенія дивилася на нього незворушно. — Замість цього ти вирішив передати матері половину фірми й далі розповідати, що все належить тобі.

Олег подивився на підсумковий рядок і безсило відкинувся на спинку стільця.

— Ти все спеціально підготувала…

— Через шість років брехні та вчорашньої спроби розпорядитися моїм майном, — голос Ксенії звучав без жодної емоції.

Валентина Павлівна знову взяла в руки розрахунки. Її обличчя почало змінюватися.

— За договорами, які ваш син підписував добровільно, — відповіла Ксенія на її безмовне запитання. — Мої вкладення йому ніхто не дарував. А його працю оплачували з доходів фірми.

Свекруха підняла на Ксенію погляд. У ньому більше не було звичної насмішки чи зневаги. Лише розгубленість людини, яка занадто довго жила у зручній, але вигаданій реальності.

— Я забираю лише те, що належить мені. Олег доросла людина. Він вміє ремонтувати техніку, може знайти роботу або відкрити нову справу на власні кошти.

Чоловік так стиснув аркуш паперу, що краї його пом’ялися.

— Ти вирішила залишити мене без майстерні перед усією ріднею!

— Ти сам вирішив представити себе єдиним власником перед усією ріднею. Я лише принесла документи.

Ірина спробувала перевести розмову в звичне русло, хоча її голос тремтів.

— Можна було обговорити це вдома…

— Там, де ви з матір’ю радили обмежити мої витрати? — Ксенія злегка підняла брову. — Чи там, де ви готували передачу частки у фірмі?

Ксенія методично зібрала документи, розклавши їх у початковому порядку. Вона не поспішала, не намагалася когось вразити. Кожен лист повертався до своєї теки.

Потім закрила її і підвелася.

— Валентина Павлівно, дякую за вечір. Він виявився кориснішим, ніж я очікувала.

— Ти йдеш з мого ювілею після такого? — приголомшено запитала свекруха.

Ксенія подивилася на жінку, яка кілька хвилин тому радила синові видавати дружині гроші на особисті витрати. Валентина Павлівна відкрила рот, але не знайшла слів.

— Ірино, вам окрема подяка, — продовжила Ксенія, звернувшись до зовиці. — Без ваших зауважень я могла б ще деякий час сподіватися, що Олег таки розповів рідним правду.

— Ти нічого не сказала! — вигукнув Олег. — Ти принесла папери, принизила мене перед родичами й тепер просто йдеш!

— Тебе принизили не папери, — її голос був твердим. — Тебе підвела власна брехня.

— Ходімо додому, спокійно поговоримо!

Ксенія вже зупинилася біля машини.

— Я все вирішила сьогодні вранці, коли побачила твоє листування з Іриною.

Їхня розмова відкрилася на планшеті, підключеному до твого облікового запису. Ти залишив його на кухні. Я не шукала переписку спеціально, але після фрази «мати повинна отримати половину майстерні» заплющувати очі вже не стала.

— У тебе було цілих шість років, щоб перестати видавати мої гроші та майно за свої власні заслуги.

Ще вранці Ксенія зібрала його документи, одяг, інструменти та особисті речі. Більшу частину вона акуратно спакувала в коробки й залишила в коморі на першому поверсі будинку, заздалегідь домовившись із керуючим. Забрати їх Олег міг у її присутності у призначений час.

— Я все охайно запакувала. Завтра забереш. Напишу тобі час.

— Квартира належить мені у спадок. Ти в ній не зареєстрований і власником не є.

Олег вхопився за край дверцят машини.

— Ти не можеш вирішити все за один день!

Ксенія подивилася на його руку. Олег розтиснув пальці.

— Я вирішувала це не один день. Я роками вкладала гроші, перевіряла документи, виправляла твої помилки й слухала, як ти називаєш себе людиною, яка все зробила самостійно. Сьогодні закінчився лише період, коли я це терпіла.

Олег повернувся до столу зовсім іншою людиною. Його плечі опустилися, обличчя стало сірим, а звична самовпевненість зникла без сліду.

Родичі більше не обговорювали Ксеніїн костюм. Валентина Павлівна мовчки збирала папери, які невістка залишила чоловікові. Ірина сиділа поруч, дивлячись у вимкнений екран свого телефону.

За деякий час Олег викликав таксі й поїхав слідом за Ксенією.

Додому він прибув пізно ввечері. Піднявся на потрібний поверх, дістав ключ і спробував відчинити двері.

Він спробував знову, потім оглянув двері. Замкова щілина була новою.

— Завтра о дванадцятій. Я буду вдома. Коробки отримаєш при мені. — Голос Ксенії долинав з-за дверей, холодний і остаточний. — Повернися до матері. Сьогодні вона збиралася стати співвласницею твоєї успішної справи. Напевно знайде для тебе місце.

Олег з розпачу вдарив долонею по дверях, але тут же відступив, почувши, як відчиняється сусідня квартира.

— Погрози я теж записую, якщо продовжиш.

Наступного дня він приїхав не сам, а в супроводі дядька Геннадія. Ксенія зустріла їх у під’їзді, показала коробки й попросила перевірити, чи все на місці.

Дядько Геннадій, чоловік розсудливий, одразу зрозумів: це не схоже на раптову помсту. Речі були дбайливо упаковані, документи окремо, інструменти акуратно перелічені. Усе свідчило про ретельну підготовку, а не про емоційний порив.

— Усе тут, — неохоче визнав Олег після огляду. Його голос звучав глухо.

Ксенія мовчки взяла в нього старий комплект ключів. Їхні очі зустрілися на мить, але в її погляді не було ні злості, ні жалю, лише холодна рішучість поставити остаточну крапку.

You cannot copy content of this page