Дратує незрозуміла позиція невістки та беззуба реакція сина на це хамство. Вони живуть у мене у квартирі, але при цьому невістка ділить брудний посуд на свій і мій.
Жити в мене вони напросилися чотири місяці тому. Син тоді залишився без роботи, а невістка в декреті сидить, винаймати квартиру було просто нема на що.
Ну, як я могла відмовити синові у такій ситуації? Квартира в мене двокімнатна, тож місця вистачало. Погодилася, щоби вони в мене пожили.
Своїх грошей у них не було взагалі, тому питання з оплатою комуналки та купівлею продуктів навіть не стояло. Їм просто не було з чого платити.
Я слова їм тоді не сказала, сама купувала продукти, сама платила комуналку, доки син шукав роботу. В цей час весь побут ліг на їхні плечі.
Точніше, я думала, що готувала і прибиралася невістка, але, як виявилося, все робив син, якому було дико незручно переді мною за всю цю ситуацію.
А потім син знайшов роботу і постало питання, хто займатиметься побутом. Я працюю в лікарні, тож у мене й нічні чергування бувають, і взагалі графік роботи напружений.
Я працюю у двох лікарнях, якщо вже говорити точніше, у міській та приватній. Тому що гроші зайвими не бувають, а на одну зарплату прожити важко. Так багато моїх колег крутяться.
Коли я жила сама, у мене з побутом особливих проблем не було. Посуд я багато не забруднюю, прання завантажую, коли мені зручно, у квартирі все лежить там, де я і поклала.
Зараз я живу не одна. А невістка вирішила завести свої порядки. Посуд вона миє тільки за собою та сином, білизну пере теж тільки свою, готує тільки на себе з чоловіком.
Я в неї питаю, чого це вона посуд не помила, там було всього нічого, а вона мені заявляє, що за собою і чоловіком помила, а це моє. Тобто як їсти мої продукти, це вона запросто.
Моїм порошком користуватися, моїм пилососом, лити воду, за яку я плачу – це все нормально. А як посуд помити, то це моє, а це не моє?
Я постаралася донести, що так не робиться в сім’ї. Там і побут усі разом тягнуть і не ділять, що моє, а що не моє. Інакше це не родина.
На що мені ця дівчинка і каже, що її сім’я – це її чоловік та її дитина, а я до цієї родини не належу. Ось для своєї сім’ї вона і все робитиме, а мені не наймалася.
Я була в сказі. Що в цієї дівчинки в голові коїться, що вона, живучи в моїй квартирі, таке мені видає? Вирішила поговорити із сином, бо ситуація мене не влаштовує.
Він щось пробурчав, сказав що поговорить з дружиною, але чи не поговорив, чи начхати його дружині на всі ці розмови. Вона так і продовжила позицію “моє не моє”.
Вдень поспішала, не встигла дістати та розвісити білизну з машинки, то невістка, якій машинка теж була потрібна, все в тазик витягла, в тому тазі у ванній і залишила до мого повернення.
Мене це розлютило остаточно. Зайшла до них у кімнату, де вони з сином живуть, і сказала, що або у нас нормальна сім’я, де немає мого та їхнього посуду, немає моїх та їхніх продуктів, або я почну їм цю кімнату здавати, так-так, за гроші. Ну або вони можуть збирати речі та йти на всі чотири сторони.
Син щось белькотів, невістка сиділа з відкритим ротом, але я сказала своє слово. Вони до мене прийшли, коли їм потрібна була допомога, я їм її надала, бо ми сім’я. А коли невістка так не вважає, живе, як в гуртожитку, то хай або платять, або йдуть.
