ЦЕ EASY Життєві історії Батьки дорікають мені через моє невдале навчання в автошколі

Батьки дорікають мені через моє невдале навчання в автошколі

У 10 класі взимку батьки запропонували записати мене до автошколи, я погодилася та почала ходити на заняття. У мене мало бути 10 занять по 3 години щонеділі.

Досить-таки швидко я пошкодувала, що вирішила піти, тому що навчалася шість днів, до того ж, вранці у неділю о 9:00 автошкола. Плюс все це було взимку, і в приміщенні (в автошколі) було дуже холодно, волого, вогко, всі сиділи в верхньому зимовому одязі. Звісно, 3 години занять я прогаяла, зовсім не могла сфокусуватися, хоча вчитель був чудовий. До того ж 3 із 10 занять я пропустила, бо писала олімпіади.

Після проходження теорії я зрозуміла, що нічого не засвоїла. Далі була практика, її ми відклали до літа. Я відкаталася 10 занять з інструктором (хоч і інструктор був такий собі, дуже мовчазний, неохоче відповідав на запитання) та зрозуміла, що не зможу скласти навіть внутрішній іспит. Я вчу теорію, але все одно роблю купу помилок, багато чого не розумію, і обсяг, який я маю вивчити лякає. На практиці теж постійно плутаюсь у знаках і боюся їздити необ’їздними маршрутами.

Я втомилася від батьків, вони щодня тиснуть на мене, що я нічого не здала, а вони витратили гроші. Це просто нестерпно, вони кажуть, що я сама захотіла отримати права і нічого не довела до кінця, все літо промаялася і не підготувалася, а вони через мене спустили гроші на вітер. Але я не можу скласти внутрішній іспит, я зовсім не готова, я не розумію занадто багатьох речей у квитках, адже я багато пропустила в теорії, звісно про практику і мови бути ніякої не може. Але їхні постійні, щоденні докори доводять мене до сліз, я почуваюся винною, що не зможу отримати скоринку від автошколи.

Батькам я говорила, що потім, через кілька років, коли точно буду готовою, сама оплачу автошколу і здаватиму, але вони все одно щодня тиснуть, що я повинна здавати зараз, адже вони витратили гроші.

Допоможіть, будь ласка, порадою.

Related Post

Історія життя мого кота Захара, який вмів лікувати людей…Історія життя мого кота Захара, який вмів лікувати людей…

На роботі було не нудно, колектив був дружний. Але от увечері зізнатися було тоскливо йти додому. Телевізор, ноутбук і я. І ось вирішила я завести собі кошеня – все ж

Якось прийшла на прийом до стоматолога і почула розмову лікарів, яку ніколи не забуду. «Віталій Вікторович, тут лежали одноразові шприци, ми отримавши їх, розділили порівну, а тепер їх немає!» – з обуренням сказав дзвінкий голос. Дантист щось відповів, я зрозуміла, що він заперечує свою причетність до зникнення. Більше в розмову він не вступав. Лікар не вгамовувалася: «І до Вас і до мене приходять знайомі, мені їх обслуговувати, цим же мотлохом?”, – вона презирливо махнула рукою на використаний шприц, кинутий в стерилізаторЯкось прийшла на прийом до стоматолога і почула розмову лікарів, яку ніколи не забуду. «Віталій Вікторович, тут лежали одноразові шприци, ми отримавши їх, розділили порівну, а тепер їх немає!» – з обуренням сказав дзвінкий голос. Дантист щось відповів, я зрозуміла, що він заперечує свою причетність до зникнення. Більше в розмову він не вступав. Лікар не вгамовувалася: «І до Вас і до мене приходять знайомі, мені їх обслуговувати, цим же мотлохом?”, – вона презирливо махнула рукою на використаний шприц, кинутий в стерилізатор

Зубний біль не відпускав, власними силами було його не вгамувати. Лікарська допомога була просто необхідна і я, стогнучи, рушила в поліклініку. Сіла в крісло – отримала діагноз – видаляти. Зубами

Він з радістю бавився з молодшим сином Максимом, допомагав з уроками старшому АндріюВін з радістю бавився з молодшим сином Максимом, допомагав з уроками старшому Андрію

Люба дуже ревнувала свого чоловіка. Хоча приводів він їй не давав. Зразковий сім’янин і турботливий батько, Павло поспішав після роботи додому. Він з радістю бавився з молодшим сином Максимом, допомагав