Поліна наче відчувала щось недобре. Вона дзвонила брату вже 7 раз за вечір, до телефону ніхто так і не підійшов. В голову лізли самі найгірші думки, адже вона відправила 18-річного Вітю за грошима до сестри, та мала позичити їй велику суму, як на зло дитина захворіла, але вона брату не казала що буде в пакеті, просто сказала поїхати і забрати. Від будинку сестри до неї 10 хвилин пішки, що могло статися за цей час?
Вітя не виходив на зв’язок вже 3 день, вона звісно написала заяву в поліцію, але чи став би його х о шукати невідомо.
Гроші потрібні були сину Поліни для операції, у дитини був поганий імунітет, Дмитрик часто хворів, були проблеми з нирками, їм обіцяли допомогти, якщо вони знайдуть гроші на перший внесок.
Сестра відклала ті кошти на ремонт і відпочинок, але віддала все до копійки, Галина розуміла, що тепер їм обом нема на що жити, за Дмитриком треба ще догляд.
Віктор написам смс на 8 день після того як пропав, писав про те, щоб вони його не турбувати, казав що на ті гроші влаштується в житті і більше ніколи ніхто його не побачить. Обидві сиділи і плакали.
Жінки вимушені були продати будинки і переїхати до міста, в маленьку зйомну квартиру, життя Дмитрика врятували досвідчені лікарі, ще якийсь час треба був на реабілітацію, але все йшло нормально. Поліна і сестра Оля влаштувалися на роботу.
Поля працювала медсестрою,але іноді їй підкидали різні підробітки і “халтури” так і цього разу, їй запропонували постояти на роздачі харчів для безпритульних, платили відразу і непогано, тому погодилася. Коли прийнялася за роботу, побачила Вітю, осів, почорнів весь, на свої 18 виглядав як дорослий чоловік за 40.
Відразу її впізнав, почав розпитувати як та що, пояснив, що йому не Дмитра хотілося глядіти, поки Поля на роботі на заводі, а жити як всі люди, а потім його обікрали, а решту він спустив на дівчат. Поля слухала і не могла повірити, що вони від одних батьків діти.
На останок Вітя сказав, що буде чекати, поки сестри віддадуть йому частку грошей за продані будинки від батьків, адже він теж має право. Не маєш – сказала Поля, бо ти безвісти пропав ще рік назад. Я не знаю де мій брат, а ви, молодий чоловіче не загострюйте мені зуби, ви на нього не схожі.
Оті вона не стала казати нічого. Тепер картає себе, чи правильно вчинила, адже хотіла вже забрати брата до себе, якби ж він про ті гроші не заговорив.
