Був час, коли моє життя здавалося казкою. Я була щаслива у шлюбі з коханим чоловіком Славком, і у нас росла прекрасна дочка Ліза. Ніщо, як мені тоді здавалося, не віщувало біди. Але настав час і одного разу все просто зруйнувалася.
Про те, що від мене Славко йде, я дізналася від своєї “улюбленої” свекрухи. Ми ніколи особливо не ладнали, і ілюзій на її рахунок я не мала. Вона завжди намагалася мене чимось зачепити або кинути в мою адресу невтішний коментар, особливо при чужих людях чи її родичах.
І цю новину вона вимовляла з такою самовдоволеною усмішкою на обличчі, що мені хотілося просто вчепитися в ненависне мені обличчя. Свекруха, яка завжди була на боці Славка, насолоджувалась моїми стражданнями.
Я бачила, як її очі сяяли від зловтіхи, вона просто не могла приховати своєї радості. Тут же при мені вона почала хвалити свою нову невістку. Ну, тут я просто не витримала і виставила її зі своєї квартири.
Зрада та розчарування охопили мене повністю. Я не могла повірити, що людина, з якою я прожила шістнадцять років, могла зрадити мене і піти до іншої жінки. Біль, ненависть та образа в одному флаконі заповнили кожну клітинку мого організму.
Але найсумніше в цій історії – наша зі Славком дочка, Ліза, вирішила підтримати свого батька та пішла жити з ним до його нової пасії. Я не могла повірити, що вона у цій ситуації обрала його бік.
Моїй дівчинці на той момент було лише п’ятнадцять років, у мене не вкладалося в голові, як вона могла вчинити, так зі мною?
Там, звісно, не обійшлося без свекрухи. Вона постійно щось їй нашіптувала, намовляла, і ось який вийшов результат: Ліза живе зі своїм батьком.
Я намагалася з Лізою поговорити, але вона мене зовсім не чує. Каже: “Ти сильна, а татові підтримка потрібна”. Це йому підтримка? Ну, що тут скажеш. Я ж баба, повинна якось сама впоратись. Розуміння, що я втратила ще й дитину, просто прибило мене до землі.
Найцікавіше почалося пізніше. Проживши з батьком близько року, її, так би мовити, мачуха, ні слова не кажучи, збирає Лізини речі та виставляє за поріг.
Дитина приходить зі школи, а речі у прямому значенні за дверима. Це сталося перед літніми канікулами. Моя дочка повертається додому, у сльозах та соплях. Починає просити у мене пробачення.
Я сказати, що зраділа, це нічого не сказати. Моєму щастю не було меж. Все літо провела зі своєю дочкою. Вона розповіла, як мешкала з батьком. Він почав часто пити, у цьому йому допомагає, звісно, його нова дружина. На цьому ґрунті у них повна ідилія.
Свекруха залишилася незадоволена, що Ліза мені все про них розповіла, почала їй за це вимовляти.
Але то був не кінець історії. Восени Славко зателефонував Лізі та покликав її назад. Здогадайтеся, кого знову обрала моя дитина?! Татка. Що було зі мною вдруге, не передати словами. Я не могла зрозуміти, як таке взагалі можливе!
Мені було важко змиритися з тим, що моя дочка обрала його. Потім я зрозуміла, вона їм не потрібна була на літо, просто заважала. Вони їхали у відпустку і її брати із собою не хотіли.
А я, лише мати, прийняла, відмила, накупила все на осінь, підготувала дитину до школи. Можна й забрати упаковану, адже витрачатися вже не треба.
Але це було не все. Наступного року все повторюється з точністю до хвилини. Знову речі, двері, під’їзд. І ось моя блудна дочка у мене. Цього разу я, звичайно, попередила, що більше такого терпіти не буду, якщо ти знову втечеш, дороги назад не буде.
Ліза запевнила, що більше не піде до них. Але настала осінь, і що ви думаєте? Так, вона знову пішла. Що вони зробили з моєю дитиною, я не розумію. Де та дівчинка, яку я ростила, кохала? Де вона?
Наприкінці минулого року у моєму житті дещо змінилося. Я зустріла чоловіка, у мене знову є сім’я. Він дав мені почуття безпеки, любові та підтримки, яких мені так не вистачало останнім часом. Я знайшла своє щастя.
Колишньому чоловікові та свекрусі це дуже не сподобалося, такого вони не очікували. Дочка теж сприйняла все в багнети. Вона чомусь вирішила, що батькові можна жити з іншою жінкою, а мені, не можна. З Лізою, як і раніше, все дуже складно.
Цього року, влітку, вона не повернулася до мене, але тепер часто намагається заходити до нас із чоловіком у гості. Поступово у них склалися добрі стосунки.
Дочка виросла за ці два роки, як мені здається, вона почала більше мене розуміти. Може, в мене з нею не все втрачено, адже вона залишається моєю дитиною, яку я все одно люблю, попри всі ці обставини.
Я усвідомила, що пробачити Славкові та свекрусі – це звільнитися від тягаря злості та розчарування. Вони для мене чужі люди, і я їм нічим не зобов’язана, вони для мене тепер більше не існують.
Я по-справжньому звільнилася від цієї ситуації, мене більше ніщо не обтяжує все в минулому, чого і вам бажаю.
