Життєві історії
-Та мені ж всього сорок девʼять… – Рита розгублено дивилася на лікаря. – Зовсім нічого не можна зробити? – з надією запитала вона. -На жаль ні. При певних
Про те, що у чоловіка хтось є, Зінаїда Вікторівна здогадувалася давно. Та й як не здогадуватись. З Петром вони були одружені майже двадцять п’ять років, і знала вона
– Ось, дивись, уже й Борька з Ірою на морі були. Навіть вони! Одні ми, як найзлиденніші, сидимо в місті й світла білого не бачимо, – вкотре промимрив
Люба лежала в лікарні. Їй зробили процедури – дівчина мала апендицит. А потім щось пішло не так – були ускладнення. Тому Любу поки що не виписували. Ну а
Осінь того року видалася довга, задумлива. Листя з беріз уже облетіло, накривши землю строкатою ковдрою, а снігу все не було. Вранці калюжі схоплювалися тонкою кригою, що хрумтіла під
У Олександрівку я приїхала не жити, а сховатись. Бабусин будинок стояв нетоплений з осені, стіни відволожились, в кутках павутиння висіло сірими клаптями. Пахло вогкістю, старим деревом і ще
– Ти мені зраджуєш? – Запитала Віра прямо. Андрій усміхнувся і похитав головою, ніби вона сказала щось до нестерпності дурне. Як дитина. – Надивилася серіалів? Там усі мужики
Сковорідка полетіла в раковину, тарілки – на підлогу. Це кінець. Відносини вона зараз зіпсує. Швидше за все, назавжди. Але це вже не важливо. У кімнаті, в якій тільки
Андрій із Наталкою, ну прямо одразу добре жити стали. Покохали. Весілля хороше зіграли. І з першого дня – у своєму будинку. Андрій його разом із батьком поставив. Високий
Дарину Михайлівну у дворі не дуже любили. Характер у неї був різкий, нетерпимий, місцями навіть категоричний. Любила вона, здавалося, тільки дві речі на світі: свою квартиру, отриману ще