Головна

Життєві історії

— Олеже, ти зараз більше схожий на співробітника служби конфіскації, — зауважила я, навіть не поворухнувшись у кріслі. — Та ні ж, тітко Олено, — відмахнувся він. — Це просто маркування, щоб потім не було плутанини і зайвих суперечок між рідними. Ми ж дбаємо про вашу спадщину
Життєві історії 0
Я дивилася, як мій племінник Олег, ніби хазяйновитий ревізор, методично обліплює мою вітальню яскраво-жовтими стікерами. Один прилип до рами дзеркала, другий — до дверцят шафи, а найбільший він
Я не витримаю і вижену їх
Життєві історії 0
Після того як батьківська квартира було швидко продана, Вероніка відчувала дивну порожнечу. Вона могла б купити щось для себе в місті, але натомість вклала усі гроші в занедбану
– Я сказала, що ви поки живете нормально, поки ти сім’ю годуєш і до дружини по-людськи ставишся, я паперу ходу не даю, – Ольга Юріївна поправила окуляри на носі. – А якщо ти в нас тепер великий фахівець із прав і зібрався дружину на вулицю викидати, та ще й дітей відбирати… Значить так. Розмова закінчена
Життєві історії 0
– Якщо дійде до суду, хлопці залишаться зі мною! – Антоне, ну не починай ти знову… – А я й не починаю! Я тобі прості речі пояснюю на
– Моя все стерпить, – хвалився чоловік мужикам. А я взяла і не стерпіла
Життєві історії 0
Мотоцикл Миколи стояв у дворі, як пам’ятник, натертий ганчірочкою до блиску. А паркан поруч покосився так, що курка могла через нього переступити. Я на цей мотоцикл щоранку дивилася,
– Ви маєте рацію, – сказав Ілля спокійно. – Ви дали мені життя. За це я вам вдячний. Життя – це гарний подарунок. Він простяг руки та поклав ключі, гроші та буклет назад у її відчинену сумку й застебнув замок. – Але мати мені – та жінка, – Ілля кивнув на Ганну. – Яку ви тільки-но назвали прибиральницею
Життєві історії 0
Іллі було три роки, коли мати збирала валізу. Був березень. За вікном хлюпала брудна весняна каша. Марина – гарна, яскрава, просочена солодкими французькими духами – кидала у валізу
– Якщо що, не залишай їх, будь ласка. Бачу, ти добра. Ну, хоч у дитбудинку їх відвідуй…
Життєві історії 0
Ніна поспішала додому. Вже  десята  година вечора, хотілося швидше дістатися додому, повечеряти і лягти спати. Втомилася сьогодні. Чоловік удома вже, вечеря готова, син нагодований. Ніна працювала у невеликій
– Василино, нам треба терміново поговорити! Петро не у відрядженні! Він проводить час з іншою жінкою! – Сказала Єва і тут же простягла телефон сусідці
Життєві історії 0
З новою сусідкою Єва порозумілася майже одразу: Василина з чоловіком переїхали у квартиру навпроти три місяці тому. До цього там жили неприємні люди, які навіть не віталися, тому
– Діти приїхали до тебе відпочивати, а не орати на городі! – Обурився брат
Життєві історії 0
Валерія з дитинства любила тишу та природу. Коли вони з братом були маленькими, то часто приїжджали до бабусі в село. Лєра із задоволенням допомагала їй по дому та
— Не смій підгодовувати мого пса! — його голос миттєво став сухим і холодним. — Він має лише одного господаря, і це я. Ти його розбестиш, а мені потім на майданчику виховувати доведеться. І взагалі, ти ж прекрасно знала, що в мене серйозний собака, коли йшла сюди. Пса треба виховувати суворо, це ж охоронець, а ти перед ним дрижиш, мов осиковий лист. Він же одразу відчуває твою слабкість!
Життєві історії 0
Важкий блокнот для звітів лежав просто під величезною чорною лапою. Тайсон, розтягнувшись на моєму невисокому стільці біля вікна, навіть не ворухнув головою, коли я зайшла на кухню. Це
— Марино, та ми ж усе одно відпочинемо разом! — Ні, не відпочинемо, – вона підвелася. – Бо замість романтичного відпочинку будемо бігати за двома дорослими жінками. І постійно їх розважати
Життєві історії 0
Марина вже майже закрила додаток банку, коли вирішила перевести на накопичувальний рахунок ще дві з половиною тисячі гривень. Вона з полегшенням видихнула — тепер там було сто чотирнадцять

You cannot copy content of this page