– Гріх на душу візьми, Семенівно. Скажи Мишкові, що я зліг. Що серце у мене ні до біса, і догляд мені потрібен щогодинний. – Та ти з глузду з’їхав! Не буду я діагнози вигадувати! – А я тобі дров на зиму наколю! – старий аж подався вперед. – Семенівно, ну Христом Богом прошу! Якщо він з Варкою впритул не зіткнеться, він же так непритикою і залишиться
Сталася ця історія років вісім тому. Михайло Сахно, мужик видний, кремезний, повернувся в Заріччя після двадцяти років поневірянь на чужині. Поїхав колись за легкою долею, та за яскравими
– Ти серйозно виганяєш мене? – її голос дав півня. – Свою дитину? На вулицю? – Не на вулицю, – я поправила ремінець на її сумці, намагаючись не торкатися її рук. – До тата! Він же кращий. Ти ж сама сказала
Коліщата пластикової валізи голосно стукали по ламінату. Цей звук здавався оглушливим у порожньому передпокої. Лєра стояла біля вхідних дверей, притискаючи рюкзак до грудей. Її очі були червоні, але
– Який продати? Який здати? Бабці там два понеділки лишилося! – не витримала свекруха. – А з квартирою ми вже вирішили. – Вона Алісі дістанеться. Дівчинці ж треба десь особисте життя будувати. Вона що, через твої викрутаси житло втратити повинна?
– Марино, я не розумію, ось чого ти упираєшся. Ти все одно сидиш на шиї у мого сина. І ще років зо два будеш сидіти, – плутано тараторила
– Забирай все, що хочеш, аби тільки тебе більше тут не було. А коли вони з донькою повернулися до квартири, тут було порожньо, навіть покривало з дивана забрав. Добре хоч меблі залишив і то не всі, малогабаритні стільці, журнальний столик, тумбочку з коридору забрав
Маргарита після розлучення вирішила, що заміж ніколи не вийде. Тяжко далося їй це розлучення, чоловік чіплявся за все, за кожну ложку, кашку і ганчірку. Бувають такі чоловіки, які
– Привіт, мамо. Можна увійти? – раптом сказала Настя. Мама і дочка посварилися багато років тому через нареченого Насті. Вона, тоді ще вісімнадцятирічна дівчинка, закохалася, у тридцятип’ятирічного одруженого чоловіка
Дверний дзвінок розлився по кімнатах. Ганна Вікторівна навіть здивувалася від несподіванки. — Хто ж прийшов так пізно? Невже Іванівна вирішила борг віддати… — ойкаючи, вона поплелася відчиняти двері.
А Ірина зрозуміла: її відпустка перетвориться на місячну вахту офіціантки. — Борщ варитимеш? — Галина Михайлівна влаштувалася в кріслі, як на троні. — Тільки не надто кислий. І м’ясо добре вивари
В Ірини був план. Простий, як дитяча мрія: відпустка з чоловіком на морі. Віктор обіцяв — цього року точно поїдемо. Квитки куплені, готель заброньовано, валізи майже зібрані… —
— Я просто хочу бути частиною родини. Твоєї родини. Невже це так багато?
Олена розкладала кухонні рушники по поличках — новенькі, з ніжним квітковим візерунком — коли телефон завібрував. Вона зітхнула: чотири пропущені від Каті, подруги з роботи. Напевно, якась дрібниця.
– Оце так поворот! Отак живеш з людиною, і навіть не здогадуєшся  до певного часу, кого на грудях пригріла
– Скільки? – Витріщила очі Олена. Двадцять три запрошених? Володю, ти в собі? Сам же говорив, що машина стара – що ремонтувати дорого, що нову купляти – ще
Мати сказала: – За все треба платити! А невдовзі дочка відповіла їй тим самим
– Дашо, мені треба поговорити з тобою. Роман сидів на кухні, упираючись ліктями в стіл і опустивши очі. Ґудзик на манжеті його сорочки крутився між його пальцями туди-сюди,
– Здається, я назавжди…
Брата чоловіка звали Дмитро, і спочатку він зовсім не подобався Марії. Вона зі школи не любила всіх цих качків, які тільки й вміють, що м’язами своїми грати, а

You cannot copy content of this page