Життєві історії
– Мама, тато, привіт, ви нас просили заїхати, що трапилося? – Маринка з чоловіком Анатолієм просто увірвалися в батьківську квартиру. Взагалі трапилося вже давно. Мама хворіла, у неї
— Ти знущаєшся? Відчини їм негайно. Це мої батьки! — голос Вадима в телефонній слухавці дзвенів від металу та наростаючого роздратування. Марина стояла посеред кухні, дивлячись на майже
Олена стояла посеред кухні, тримаючи в руках порожній гаманець. Вівторок, середина місяця, а від сімейного бюджету залишилися жалюгідні крихти. Вона повільно повернулася до Максима, який сидів за столом
— Даш, ну ввійди в положення, Лері немає де жити пару місяців, — голос Павла був вкрадливим, обволікаючим. Він вимовив цю фразу, не відриваючись від миття своєї улюбленої
Григорію було не до свят. Три дні він провів у лікарняній палаті у своєї Ані. Не їв, майже не спав, лише прислухався до її уривчастого дихання. Ще тиждень
– Твоя мати знову йде! Знову! Скільки можна приходити на обід? Тут десь висить вивіска, що я відкрила їдальню? – Чому вона постійно приходить до нас обідати? –
Сашко дивився на сидячого в куточку, на обдертому дивані вихрястого худенького хлопчика, і кулаки його мимоволі стискалися. Сашкові хотілося закричати, саме так, закричати на все горло, зриваючи голос
– Я взагалі не вірю в це все, – сказала Оля, поправляючи ремінець сумки. – Ну правда, Марино, ти сама подумай… Двадцять перше століття на надворі. – Ага,
– Галю, зайди. Мій у льоху був і тобі картоплі набрав. Галина повернула до двору сусідки. – Ой, дякую, тітко Марино, я вам обов’язково поверну. – З чого
Згадалася мені сьогодні одна історія. Стоїть перед очима обличчя Тамари нашої. Як зараз пам’ятаю: прибігла вона до мене тоді, в кінці жовтня. Розпатлана вся, стара пухова хустка на