Життєві історії
– Ти бачила чек? – Олег потрусив перед обличчям Марини довгою білою стрічкою із супермаркету. – Сир вона бере дорогий! Зовсім знахабніла на всьому готовому! – Я цей
Галина Анатоліївна пішла із життя тихо, як і мешкала останні роки. Без скарг, без великих слів, тільки все частіше просила відчинити кватирку, хоча березневе повітря ще прохолодне. Надія
Світлана зателефонувала наприкінці травня – голос у неї був такий, який буває у людини, якій пощастило і яка ще не вірить у це везіння. – Тань, я познайомилася
– Виходь на роботу, Лілю. А я з твоєю донькою сама сидітиму! І тобі добре, і мені заняття. – Мамо, ти себе чуєш? – Ліля пригорнула до себе
Ілля збирав валізу і чекав, що я його зупиню. Він складав сорочки повільно, акуратно, розправляючи кожну складку. Він ніколи так не складав свої речі, зазвичай зминав їх і
-Ну і нехай.. Нехай він зрозуміє, кого втратив. Скільки можна було чекати, сподіватися? У цій безглуздій ситуації… Та нехай тепер жалкує… Коли Петро зробив Наталі пропозицію, та ще
Юля готувала вечерю, чекаючи на Андрія з роботи. У двері вимогливо подзвонили. Рита, зведена сестра Юлі, завалилася як завжди галасливо та безцеремонно. Рита кинула велику сумку в коридор
– Соня, сідай їсти, – сказала Алла, ставлячи на стіл тарілку з пюре та котлетами. – Не хочу, – миттю відсунула донька тарілку, опустивши голову. – Що означає
Тамара цілий день не знаходила собі місця. -Та як вона могла зі мною так вчинити?! – думала вона. – Після стількох років дружби і отаке виробляти… Ох, Жанка!
Валентина готувала вечерю, чекала на чоловіка. Трохи пізніше повинна приїхати донька з онуком на кілька днів, доки її чоловік у відрядженні. У вихідний вони всі разом хотіли поїхати