Життєві історії
Таїсія Василівна їхала до сина. Лише одна ніч на поїзді, і вона побачить усіх: синочка, невістку, онучку. Приїжджала вона до них не часто, але завжди із задоволенням. У
– Ти мені пропонуєш кинути дітей? Так? Не знав, що ти така жорстока, – сказав чоловік. Ірина бачила, як агресивність Олега зростає після її відмови. Він стояв у
– І коли ти поїдеш назад? – Запитала Рита. – Мамо, ти що, виганяєш мене? – Усміхнулася Віка. – Звичайно, не виганяю, але в тебе сесія! Коли взагалі
– Тобі вже двадцять вісім років, Катю, а ти все принца на білому коні чекаєш! У твоєму віці в мене вже було двоє дітей, а ти все перебираєш!
– Може, на дачу разом рвонемо? – Запропонувала Христина. – Відпочинемо, попліткуємо, новини перетремо? Ти як? Христина змовницьки пограла бровами. Мирослава радісно посміхнулася й одразу кивнула, ніби тільки
Віка сиділа в м’якому кріслі перукарні на проспекті Миру, поки майстер спритно накручував їй локони. Запах лаку для волосся змішувався з ароматом дорогої кави із сусіднього кафе. П’ятниця,
– Та ніяково якось, – “господиня їсть ікру, а я тут зі скоринкою сиджу”. – Та ти не соромся, Тамаро, бери салат, – тітка Валя голосно сказала це,
– Вікторіє, нас запрошують на новосілля! – На новосілля? Хто запрошує? – Батьки, вони купили дачу. Все життя мріяли. – Дачу? Їм уже по шістдесят п’ять. Вони добре
Валентина жила сама – і це було її рішенням. Сім років після того, як овдовіла, вона вибудовувала свій уклад: тиша вранці, кава в той самий час, книга вечорами,
– А ти свою дошлюбну квартирку з собою на той світ забереш? – Я просто прикинула, як нам вашу однушку розміняти! – Мою однушку, Людмило Петрівно. Мою! Аня