– Чоловік має гроші в будинок приносити! – Заявила теща, а невдовзі затнулася

Ольга Петрівна сиділа на веранді своєї дачі та розливала чай по маленьких порцелянових чашках. На столі стояв її фірмовий пиріг із яблуками.

– Ну, куштуй, Галино Василівно… – сказала вона, підсуваючи тарілку сусідці, що прийшла в гості. – Тільки щиро кажи, як вийшло?!

Галина Василівна відрізала невеликий шматочок, скуштувала та одразу закивала.

– Ой, Олю, ну що тут казати? Як завжди, чудово!

Ольга Петрівна зітхнула і подивилася у бік сусідньої ділянки.

– Пироги в мене виходять, а ось з рідними біда…

Галина Василівна відразу зрозуміла, про кого зараз йтиметься, але для вірності перепитала:

– Ти знову про Сергія?

– А про кого ж ще? – Ольга Петрівна поставила чашку на блюдце. – Знову роботу втратив. Уявляєш? І року на одному місці не протримався!

Галина Василівна обережно посміхнулася.

– Ну, всяке буває. Може там умови погані були?

– У нього всюди погані умови! – пирхнула жінка похилого віку.

– Оль, ну ти аж надто не гарячкуй! – М’яко сказала сусідка.  – Він же не поганий. В чарку не заглядає, не гуляє, з донькою сидить, по дому допомагає. Рукастий! Він тобі ґанок полагодив?

– Полагодив.

Ольга Петрівна була не рада це визнавати.

– Паркан поправив?

– Поправив.

І це їй згадувати також не хотілося.

– Насос минулого року хто розібрав і зробив?

– Він! – неохоче видавила з себе Ольга Петрівна. – Тільки до чого тут це? Чоловік повинен гроші в будинок приносити!

Галина Василівна відпила чай.

– Зараз із роботою всім складно!

Ользі Петрівні не подобалося, що каже приятелька. Вона чекала від неї підтримки, тому вирішила підштовхнути Галину до правильних, на її погляд, думок.

– Твій же син із роботи не вилітає! Підвищили навіть нещодавно! А живе в тому ж світі, де і ми всі.

Галина Василівна замовкла. Потім поправила серветку біля тарілки і сказала:

– Натомість дружина його вже другий рік по підробіткам стрибає. Теж ніде надовго не лишається.

Ольга Петрівна хмикнула.

– Жінці можна пробачити. Сьогодні працює, завтра дітьми займається. У неї сім’я на першому місці!

Галина Василівна нічого не відповіла. Вона знала, що завтра Ольга Петрівна знову заговорить про зятя, і знову скаржитиметься. А потім обов’язково додасть, що людина він, загалом, непогана. Це повторювалося майже щодня.

***

Каріна підняла слухавку і вже за кілька секунд побіліла від жаху. Сергій помітив це одразу. Вона стояла посеред кухні, притиснувши телефон до вуха, і тільки кивала і ніяково підтакуючи.

– Так… Так, я зрозуміла… – тихо казала вона. – А вона у свідомості? Сильно вдарилася? Куди її поклали?

Сергій хотів спитати, що трапилося, але Каріна махнула рукою, показуючи, щоб він не заважав.

– Добре. Ми незабаром приїдемо. Дякую, що подзвонили!

Вона повісила слухавку і підійшла до чоловіка. Він помітив, що в неї тремтять руки.

– Сергію… Сергію, там мама…

– Що з нею?

– Сусідка по дачі дзвонила. Мама впала біля ґанку. Вона наче дошку якусь хотіла поправити, оступилася і впала. Кажуть пере.лом і дуже серйозний.

– Так, спокійно! – Сказав Сергій. – Збирай дитину! Я викличу таксі.

Каріна заметушилась по кімнаті. Спочатку пішла до спальні, потім повернулася за сумкою, знову зупинилася посеред кухні.

– Я не розумію, як вона взагалі могла полізти щось лагодити одна?! Я ж просила її нічого не чіпати!

– Це вже зовсім не важливо! Зберися, і поїдемо, добре? – Сказав Сергій.

За годину вони вже були у лікарні. Ольгу Петрівну відвезли на обстеження, а Каріна із Сергієм сиділи в коридорі, на руках у чоловіка сопіла їхня трирічна дочка. Нарешті  двері кабінету відчинилися, і звідти вийшов сивий лікар.

– Ви родичі Ольги Петрівни?

– Я її дочка… – одразу підвелася Каріна. – Що з нею?

– Пере.лом складний, тим більше вік такий, та й місце невдале. Потрібне оперативне втручання, а ось після нього якийсь час вона не зможе нормально пересуватися. Потрібний буде постійний нагляд.

– А скільки це триватиме?

– Точно сказати поки що важко, дивитимемося на прогрес, але тижнів зо три – чотири точно.

Поговоривши з лікарем, Каріна ледь стримувала сльози.

– Але ж у мене робота. Я не можу просто взяти і піти у відпустку власним коштом…

– Не накручуй себе заздалегідь.

– А як не накручувати? Мама сама жити не зможе. До себе ми її теж не привеземо.

Сергій знизав плечима. Він глянув у вічі дружині і посміхнувся.

– Я можу пожити з нею на дачі. Майка в садку буде, ти на роботі…

Каріна підвела голову.

– Що?

– Я буду за нею дивитися. Готувати, допомагати, в лікарню возити. Все одно я поки що не працюю.

Сергій був абсолютно щирий у бажанні допомогти, у Каріни це не викликало жодних сумнівів. Але вона чудово розуміла, який характер у її матері. І їй треба було ще раз переконатися, що чоловік розуміє, на що він підписується.

– Мама ще скаже, що ти навмисне оселився в неї, щоб нічого не робити.

Сергій посміхнувся і обійняв дружину.

– Хай каже! Зате я хоч би зроблю важливу та потрібну справу!

У цей момент двері відчинилися, і медсестра покликала Каріну в палату до матері. Сергій залишився у коридорі разом із донькою.

Ольга Петрівна навряд чи зрадіє тому, що саме він стане доглядати за нею, але іншого вибору не було. Ось-ось Каріна звалить на маму цю радісну звістку. Сергія заспокоювало лише одне: перший сплеск невдоволення припаде не на нього.

***

Ольга Петрівна справді постійно журила зятя. Налагодити загальний побут їм ніяк не виходило. Їй здавалося, що Сергій спеціально не слухає, що вона йому каже, а він навмисне все робить по-своєму.

– Сергію, кухлі повинні стояти на другій полиці! – вкотре пояснювала вона. – На другій! Там їм місце!

– Добре, Ольго Петрівно.

Але ввечері вона розуміла, що він знову поставив усе вниз. А ще Ольга Петрівна переживала за улюблену каструлю із квіточками.

– Тільки її не чіпай! – Сказала вона, коли Сергій зібрався варити в ній макарони. – Бери звичайну, сіру.

– А чим ця погана?

– Вона надто гарна! Я в ній компоти гостям варю!

З городом було ще гірше. Сергій намагався допомагати, але Ольга Петрівна щоразу знаходила, до чого ще можна причепитися.

– Троянди поливай під корінь! – кричала вона йому з веранди.

– Я й поливаю.

– Ти на листя ллєш! Дивися, все мокре. Листя погорить на сонці. Хіба не знаєш?

Але навіть попри постійні суперечки Ольга Петрівна чудово розуміла, що без Сергія їй було б дуже важко. З таким пере.ломом вона не могла ні приготувати собі їжу, ні вийти на подвір’я, ні навіть спокійно дістатися ванної.

Сусідки, звісно, ​​допомагали б. Галина Василівна принесла б поїсти. Можливо, хтось із них зібрав би огірки і полив грядки. Але постійно знаходитися поряд ніхто б не зміг.

А Сергій був тут із ранку до вечора. Він готував, прибирав, подавав ліки, допомагав пересісти з ліжка в крісло, сходити в санвузол та помитися. Іноді навіть уночі вставав, коли їй ставало погано, і вона його кликала.

І ось якось до них зазирнула Ірина Аркадіївна, вона жила в глибині селища і була рідкісною гостею. Ольга Петрівна її недолюблювала, вважала хвалькуватою та надто допитливою.

Але коли вже сусідка прийшла відвідати хвору, виганяти її було не ввічливо.

– Як ваше здоров’я? – спитала Ірина Аркадіївна, сідаючи за стіл.

– Помалу… – відповіла Ольга Петрівна. – Лікар каже, що скоро гіпс знімуть.

Сергій поставив перед гостею чашку з чаєм та тарілку з печивом. Ірина Аркадіївна подивилася на нього.

– А ви що у відпустці?

– Ні… – простодушно відповів Сергій.

– Як вас з роботи так надовго відпустили?

– Я зараз тимчасово не працюю… – спокійно відповів він. – Нещодавно звільнився.

Ірина Аркадіївна підняла брови. Сергій нічого не відповів, він тільки змахнув у руку крихти і пішов до раковини. Ольга Петрівна помітила вираз обличчя гості, і це спонукало її. Їй не терпілося поставити цю вискочку на місце.

– І дякувати Богу, що він звідти пішов! – голосно сказала вона. – Просто якесь провидіння, що ця контора його саме зараз відпустила.

Ірина Аркадіївна здивовано подивилася на господиню будинку.

– Згубне місце. Начальство людей не цінує, платять замало!

Сергій завмер, він не міг повірити своїм вухам.

– Ольго Петрівно …

– А що Ольго Петрівно? Я правду говорю. Зате біда трапилася, і Сергій зі мною. І готує, і прибирає, і в аптеку ходить. Золота людина!

Ірина Аркадіївна невдоволено хмикнула.

– Не кожен зять за тещею доглядатиме. Інший би сидів удома і казав, що зайнятий! – Доконала гостю Ольга Петрівна.

Коли Ірина Аркадіївна пішла, Сергій глянув на Ольгу Петрівну з посмішкою.

– Золота людина, значить?

– Не зарозумійся! – відповіла вона. – Кухоль ти все одно знову не туди поставив!

Сергій розсміявся і пішов переставляти кухоль. Ольга Петрівна теж ледь помітно посміхнулася, але одразу ж зробила суворе обличчя. Вона любила Сергія, хоч і не давала йому спуску.

Три тижні пролетіли, невдовзі Ользі Петрівні зняли гіпс, Сергій пожив із нею ще трохи під час фізіотерапії. А одразу після цього знайшов нову роботу, на ній непогано платили і колектив був чудовий.

Але іноді, коли Галина Василівна приходила у гості, Ольга Петрівна їй казала:

– Як же добре було тут, коли Сергій жив! Все було до ладу! Складно мені без нього!

Галина Василівна посміхалася і кивала, додати тут було нічого…

You cannot copy content of this page