fbpx

Чоловік не хоче змінювати життя, щоб завести дитину

Я дуже люблю чоловіка, і розумію, що в цій ситуації він не винен, і все ж таки я дуже злюся. Ось уже кілька років ми без успіху намагаємось зачати дитину. Спершу я думала, що проблем не буде. Ми обидва молоді, здорові, сповнені сил. Була впевнена, що вийде буквально з першого разу, тим більше, що у моїх подруг-однолітків так і вийшло. Всі стверджували, що хоч і не зовсім за планом (хотіли певний місяць), але дуже швидко. Я теж була впевнена в наших зусиллях, тим більше, що у чоловіка вже була дитина. Хоча й у них із першою дружиною довго не виходило.

Через пів року безуспішних спроб я записалася до лікаря і почала здавати аналізи разом із чоловіком. Безплатно їх не роблять, тож грошей ми витратили дуже багато. Консультації лікарів теж коштували недешево. Обстеження показали, що я абсолютно здорова і навіть ті діагнози, які мені вже наставили у муніципальній поліклініці, не підтвердилися (перевіряла у двох приватних клініках).

А ось із чоловіком все було гірше. Аналізи показали, що зачати здорового малюка у нас дуже мало шансів, якщо взагалі є. Це що лотерея? Ми не здавалися, продовжували приймати прописані пігулки, здавати аналізи та ходити до лікарів. Я навіть рахувати не хочу, скільки ми залишили у них коштів. І все безрезультатно.

Чоловік засмучений, і здається, розчарувався у собі. Хоча й досі не кидає шкідливих звичок. Жодні аналізи не можуть змусити його перестати робити цього. Він має непросту роботу і для нього це розслаблення. Жодні мої прохання просто не діють.

А я втомилася так жити. Рік за роком у порожній надії. Він то вже має дитину. Він його любить, займається з ним, син дуже схожий на нього. А що в мене? Я також хочу дітей. Хочу частинку нас із чоловіком. Дарувати кохання та ласку маленькій істоті, але за підсумком лише злюся. Дедалі більше гніву закипає в мені, коли я чую чергові питання про дітей від родичів та знайомих. Їх співчутливі погляди та поблажливість подруг, коли я граю з їхніми дітьми.

Змиритись з тим, що дітей немає і ніколи не буде? Розлучитися з чоловіком? Але ж надія є. І чоловіка я кохаю. Попри все, мені завжди здавалося, що це саме моя людина. Шкода, що так сталося. Мені було б навіть простіше думати, що проблема в мені, простіше було б упокоритися, напевно.

Брати дитину із дитячого будинку я категорично не хочу. Знаю, що не зможу полюбити, не зможу ставитися з усією душею. Боляче від цього. Час іде, близькість стає вже вимушеною, мені здається, що чим довше це триває, тим гірше для нас самих. Чим більше сподівань, тим більше розчарувань.

Related Post

Троянди, які знайшла Інга, були не від її чоловіка. Ціна зради виявилася дуже великою…Троянди, які знайшла Інга, були не від її чоловіка. Ціна зради виявилася дуже великою…

Після обіду до Інги прийшов Юра з Ольгою. (це продовження другої частини історії) – Так, мама, налякала ти нас. – син з ніжністю гладив Інгу по руці. – Що ж

Дана опція не входить в обраний ним пакет послуг…Дана опція не входить в обраний ним пакет послуг…

Мені 30 років, не має значення і не було, без дітей, працюю юристом у великій компанії. Йому 32, розлучений, дитина (не його). Познайомилися в мережі. На початку відносин у мене