Мені 28 років, чоловікові 35. У нас троє дітей — 2 хлопчики та молодша донечка. Старшому синові чотири роки, середньому два, молодшій буде 2 місяці.
Чоловік грає та спускає у це всі зароблені гроші. На мені висять його кредити, які я взяла для нього незрозуміло нащо, ще на початку нашого подружнього життя. Їх він, мабуть, теж спустив на автомати. А мені казав, що бере на ремонт машини.
Живемо ми коштом його батьків у великому будинку. Мати його ненавидить, при мені кричить, що мріє, щоб його не стало, а йому самому, як не дивно, нічого не каже. Я отримую гроші декретні на дітей, їх витрачаю на кредити. Все до копійки. Дітям нічого не можу купити, добре хоч мати чоловіка допомагає.
Вона володіє невеликим магазином, звідти товари приносить для них, та й для всієї родини, загалом. Чоловік обіцяє, що більше не гратиме, але це повторюється знову і знову, один раз програв наші з ним накопичення в сумі триста з лишком тисяч. Дуже шкодував про цей випадок. Мені стало його шкода, і я пробачила. І щоразу пробачаю.
Не знаю, що мене тримає поруч із ним, чи то кохання, чи то прихильність, але піти від нього так і не наважуюсь. Що мені зробити, щоб він перестав грати? У мене вже сили немає. З дітьми він мені не допомагає, гроші додому не приносить, перед свекрухою та свекром соромно.
Свекруха каже, що він заморить нас голодом, якщо їх не буде. Це триває вже 5 років. За характером він такий справжній чоловік. Ніхто з нашого оточення не думає, що він без грошей, що він навіть на заправку машини, може в мене просити останні наші гроші.
Найжахливіше, що він себе винним не вважає, начебто, так і має бути. Коли у нас виникали сварки, він міг перегнути. Не знаю як бути. У мене є батьки, вони живуть добре, але кинути все і піти до них теж не можу, боюся осуду з їхнього боку, через те, що заміж вийшла у 18 років, вони були проти, шкодували мене, що така молода, вже заміж. Хотіли, щоб я пожила для себе, хоча вони ставляться з розумінням, але все ж таки.
