Чоловік постійно вплутується в якісь неприємності. То візьме в друга машину і подряпає її, то влізе в кредит заради якогось бізнесу та прогорить, то ще якась напасть. Скільки років вирішувала з ним разом усі ці неприємності, але тепер втомилася, досить. У мене є син, про якого я маю дбати, а не за дорослим чоловіком його проблеми розгрібати

Чоловік постійно вплутується в якісь неприємності. То візьме в друга машину і подряпає її, то влізе в кредит заради якогось бізнесу та прогорить, то ще якась напасть. Скільки років вирішувала з ним разом усі ці неприємності, але тепер втомилася, досить. У мене є син, про якого я маю дбати, а не за дорослим чоловіком його проблеми розгрібати.

Шість років тому ми з чоловіком зареєстрували наші стосунки та стали жити однією родиною. З дітьми вирішили не поспішати, бо попереду ще ціле життя мені двадцять один рік, чоловікові двадцять два. Самі ми у цьому житті теж нічого ще не бачили.

Те, що чоловік має талант влипати в різні історії, я знала. Але раніше якось не приміряла його до сім’ї. Спочатку мене це навіть бавило, бо все було якесь безглузде та несерйозне. Після весілля моє ставлення до ситуації почало поступово змінюватися.

Спочатку була історія з автомобілем його друга. Хлопець купив нову тачку, моєму чоловікові дуже захотілося її випробувати. Справа була в селі, де обмивали покупку, тож за кермо він сів трохи напідпитку. Я намагалася його зупинити, але мене м’яко усунули.

У результаті його водіння він примудрився другу подряпати машину, повалити паркан на ділянці та розлякати кіз, що мирно паслися. Як його бабусі ціпками по хребті за це не відходили, досі загадка. Звичайно довелося виплачувати гроші другові за машину та паркан. Нам довелося брати кредит. Добре, що з людей ніхто не постраждав.

– Ну не розрахував трохи, буває, – зніяковіло посміхався чоловік. – Але ж хто знав, що тачка така потужна!

Я з ним тоді три дні не розмовляла, а він не знав, з якого боку подовжитися. Адже кредит виплачувати мав ще чималий термін. Але згодом тема забулася.

А коли ми поїхали у відпустку, то його мало не забрали до турецької поліції, бо він щось скоїв на ринку. Довелося віддати майже всі гроші, щоб його не закрили. Що там сталося, він досі не зізнався. Каже, що його обрахували, а він намагався встановити істину, але я чомусь не дуже вірю в таку історію.

Далі була історія з його бажанням розпочати свою справу. З цією ідеєю він гасав, як курка з яйцем. Працювати “на дядька” йому набридло. Мені одразу його ідея здалася дурною і нікому не потрібною, до того ж вона зовсім не була продумана. Ентузіазму чоловіка я не поділяла.

Чоловік вирішив діяти потай від мене. Пізніше він казав, що просто хотів зробити мені приємний сюрприз, але вийшов лише неприємний. Гроші він позичав у друга, але оскільки бізнес не задався, довелося брати кредит, щоб цей борг віддати. А з огляду на те, що чоловік, вирішивши зайнятися власною справою, звільнився з роботи, ситуація була взагалі сумна.

До речі, роботи він міняв, як шкарпетки – швидко і без шкоди.

– Та там перспектив ніяких, ось шукатиму щось краще, – безтурботно міг заявити мені чоловік, звільнившись в черговий раз.
Я постійно просила його спочатку думати, а потім робити, але у чоловіка зазвичай не виходило. Він спершу звільнявся, а потім починав шукати роботу. На які гроші у цей період існуватиме родина, його не цікавило.

Коли я дізналася що стану мамою, то перша думка була не про те, як чудово, що у нас буде дитина, а про те, що ми можемо її просто не потягнути. Але чоловік заспокоював мене, обіцяючи, що з цього дня він стане відповідальним, серйозним, і радитиметься зі мною при прийнятті якихось рішень.

– Не мала баба клопоту, так купила порося, – говорила про мій шлюб мама. Їм із батьком мій вибір подобався дедалі менше. Що в сім’ї у нас не все гладко, вони знали, бо не раз і не два я бігала до них позичати гроші, щоб прикрити черговий випадок чоловіка.

Свекруха ж тільки постійно голосила, що на її бідного хлопчика сиплються неприємності.
– Напевно, хтось наврочив, бідний він бідний, – журилася свекруха, промокуючи очі хусткою. Ну так, мене навіщо шкодувати? Це ж не я постійно живу як на вулкані та регулярно отримую всю родину після чергової “неприємності” у чоловіка.

Останні місяці виношування припали на початок пандемії. Чоловіка спочатку перевели на віддалену роботу з половиною окладу, а потім зовсім залишився без роботи. Поки він сидів удома і шукав роботу допомоги від нього не було ніякої. Натомість він регулярно нив, що синові добре, його в цьому будинку годують.

Удома він сидів чотири місяці. Якби не допомога моїх батьків, то взагалі не уявляю, як би ми жили. Потім чоловік таки влаштувався кудись і почав приносити хоч якісь гроші.

– Нічого, зараз я озирнуся і щось краще знайду, – обіцяв чоловік, а мене морозом по спині продирало. Я боялася, що він знову звільниться і сяде вдома.
Три місяці тому я вирішила, що ми з чоловіком розлучатимемося. Останньою краплею, що переповнила чашу мого терпіння, стало те, що він пішов із друзями в сауну, вирішив перекинутися з бортика і зламав обидві ноги. У польоті він ще й стелю пошкодив, за що йому рахунок виставили.

Тут я зрозуміла, що з таким чоловіком ніколи з діри не виберуся, а мені ще сина ростити. На батька надії ніякої.

– Що ж ти за дружина, що з чоловіком тільки в радості? – волала мама чоловіка, коли дізналася, що я подаю на розлучення і міняти своє рішення не хочу.

А я задумалася, чи була у цьому шлюбі радість? Мабуть, була, але я щось вже не пригадаю.

Винною себе не відчуваю – я тягла візок, скільки могла, але віри в те, що чоловік виправиться, я не маю. Ноги в нього зростаються, бігатиме, обіцяють лікарі. Але ось що в нього розуму побільшало, я сумніваюся.

You cannot copy content of this page