Близько року Микита, мій чоловік, намагався вмовити мене завести дитину. Щиро кажучи, перспектива стати домогосподаркою мене не влаштовувала, тож я всіляко намагалася донести йому, що не хочу дітей.
Однак, завдяки наполегливості чоловіка, я вирішила переглянути свої погляди з цього приводу і через кілька місяців спроб була вже в положенні. Коли Микита дізнався про це, то був на сьомому небі від щастя.
Чоловік дбав про мене весь час виношування і був найголовнішим помічником першого місяця життя малюка.
Спостерігаючи, як чоловік порається з донькою, я подумки звинувачувала себе за те, що так довго не погоджувалася на дитину, адже мій чоловік був найкращим батьком. Однак через пару місяців все змінилося, і чоловік почав уникати не тільки мене, а й доньку.
Спочатку він припинив допомагати, аргументуючи це тим, що я мати й краще впораюся з потребами доньки. Потім він почав затримуватись на роботі, говорячи про те, що там повний завал.
А два тижні тому я дізналася, що замість відрядження він поїхав у відпустку, залишивши мене із донькою вдома. З’ясувалося це випадково, коли я вийшла з малечею до магазину.
Оплачуючи покупки на касі, я побачила Мишка, колегу Микити, який з нерозумінням в очах дивився на мене. Усміхнувшись, я привіталася з ним, а у відповідь отримала запитання про те, чому я тут, а не у від’їзді.
Звичайно ж, перша думка була про те, що Мишко щось переплутав. Однак, зрозумівши, що я збентежена, він пояснив, що не очікував мене тут побачити через те, що вже як три дні я мала бути з Микитою у горах.
Зрозуміло, я не зрозуміла, про що він каже, і сказала, що чоловік перебуває у відрядженні. І ось тут і розкрився обман чоловіка. Мишко розповів, що Микита взяв відпустку власним коштом, нібито тому, що ми разом їдемо у гори на відпочинок та на свіже повітря.
А мені він сказав, що їде у відрядження на кілька днів, бо відправити більше нема кого. З’ясувавши все це, я відразу ж попрямувала додому і почала дзвонити Микиті.
– Привіт, я трохи зайнятий, – сказав чоловік, відповівши на дзвінок.
– Це правда, що ти не у відрядженні, а у відпустці? – Перебиваючи його сказала я.
На кілька секунд у повітрі повисла мовчанка, а потім, глибоко зітхнувши, Микита відповів:
– Так. Звідки дізналася?
Нерозуміння, агресія та образа заволодіти мною в той момент.
– Чому? Чому ти збрехав мені та не взяв нас? У тебе коханка? – тремтячим голосом питала я.
– Та немає в мене жодної коханки. Просто я втомився від вас! Мені тепер відпочити не можна? – відповів він.
– У сенсі втомився? Тебе вдома не буває, коли ти встиг втомитися? – Кричала я в трубку.
– Встиг, уявляєш! Ти завжди незадоволена, крики ці постійні. Набридло, ось і поїхав. А не сказав, бо хотів побути на самоті – як ні в чому не бувало сказав Микита.
Я була в шоці та просто не вірила своїм вухам.
– А я не втомилася по-твоєму? Чи ти не подумав про це? Я цілодобово з дитиною, а від тебе ніякої допомоги останнім часом. Та й допомога не так потрібна, як те що мені поговорити навіть нема з ким! Тебе ніколи нема. Ти сам хотів дитину, ти теж несеш відповідальність! А зараз кажеш, що втомився! – Крізь сльози говорила я.
– Ой, не драматизуй! Якби ти не хотіла дитину, то не народжувала б. Я тепер винен у тому, що ти сидиш зі своєю дитиною, – продовжував тиснути чоловік.
– Це наша дитина! – крикнула я в слухавку.
– Наша, але сидіти я з нею не буду! І від криків мені треба відпочити! Так що не ображайся, але я повернуся через п’ять днів і потім ми все вирішимо. Гаразд? – Запитав Микита.
– Можеш не повертатись! – Відрізала я і скинула дзвінок.
Весь вечір я проплакала від образи та втоми, а вранці, зрозумівши, що мене це не влаштовує, зібрала речі чоловіка і відправила їх до його батьків. Досі не знаю, чи правильно я вчинила.
