– Будинок збудував, — хвалився колишній чоловік, — одружився, донька з’явилася, все в шоколаді.
– В шоколаді? А заборгованість з аліментів чому накопичив? – усміхнулася я.
Дзвонив через аліменти, його мама вирішила закрити борг, але мені не хотів говорити, чиїм коштом закриє борг, ніби я й не дізнаюся.
І довелося ж мені бути одруженою з маминим синком! Його мати всю родину підім’яла, нікому волі не давала.
Свекор — безсловесна худоба, чоловік матінці в рот дивився, його сестра — постачальник безплатної робочої сили у вигляді чоловіків, що часто змінюються.
Сім’я колишнього чоловіка живе у передмісті, у селі. У них є пара магазинів, бізнес зі скуповування вторинної сировини, та оренда спецтехніки — все це в одному селі.
Там вони багаті та шановані люди. Мені, міській фіфі, теж одразу знайшли застосування: на касу, в один із магазинів, за мінімалку, кімнату в будинку, усну подяку та премії.
Я відмовилася, чоловіка до міста забрала, він влаштувався працювати. Разом — мінус дві людини у сімейному бізнесі.
Ділянку для будівництва будинку нам виділяли, це правда. Але: земля у власності свекрухи, будинок будувався б на ім’я свекра, але ніхто б нас ніколи не вигнав, адже це все наше!
Житло, робота, допомога – все для мене, а я взяла і чоловіка з родиною посварилася! З’явилася у нас дитина, все стало в сто разів гірше.
Чоловік розривався між роботою та допомогою батькам, в мій бік завжди лунало гавкання, що в селі садок дають у півтора року, робота там на мене чекає, якого дідька я сиджу в декреті, й не біжу в село?
Розлучення було закономірним результатом. Чоловік віддав перевагу своїй родині, на мене і дитину наплював, але винна в цьому була я:
– Тобі весь світ на таці піднесли, а ти козину морду скорчила!
Аліменти стягнула у повному обсязі, колишній чоловік борг накопичив. Не було коли аліменти платити: то весілля, то будівництво будинку, то поява дочки, не до аліментів було.
Будинок збудований на ділянці колишньої свекрухи, всі договори з будівельниками оформлені на ім’я колишнього свекра, працює нова дружина колишнього у магазині свекрухи, сидить на касі за мінімалку. Всім добре, усі щасливі!
Обов’язок за аліментами було закрито з однієї простої причини – позиву до суду злякався! У ніжки кланятися не стала – колишній чоловік зобов’язаний брати участь в утриманні нашої дитини.
Сиділа й думала: і нормально ж новій бабі колишнього так жити — на пташиних правах, майже в рабстві, під повним контролем.
А потім зрозуміла, що начхати! Хто вона мені, тим більше це її вибір. Тепер я маю улюблений спіч: “за свободу вибору”!
