– Чому Паша слухавку не бере? – почула я крик його сестри, тільки-но взяла слухавку.
– Спить.
– Буди його! Терміново!
– Що трапилося?
– Мама в лікарні! Дай мені Пашу!
Розбудила чоловіка, він сестрі зателефонував. Якщо коротко: спіймала свекруха десь кишкову інфекцію, з туалету ледве-ледве до вхідних дверей доповзла.
Двері вона відчинила, та дверима по дверях сусідки стукала. Сусідка вийшла, побачила, в якому стані моя свекруха, й викликала швидку. Швидка забрала її до лікарні. Сестрі повідомила про все це дочка сусідки.
Вона наполягала, що Паші треба негайно їхати до лікарні, організовувати матері платну палату, якщо там є така нагода, везти їжу, речі, і навіть, купити кілька книг.
Сама сестра не могла, бо була на роботі. А Паша ніби міг — він, тільки приліг після нічної зміни. І до дзвінка сестри встиг поспати лише півтори години.
– Поїду, — вирішив чоловік, — звари мені, будь ласка, каву.
– Не поїдеш! Нині не поїдеш, увечері, коли виспишся! Якщо кишкова інфекція, їй їсти не можна, або є обмеження.
Треба дзвонити, дізнаватися години для відвідувань. Подзвони їй врешті, а то якась гра у зіпсований телефон.
Чоловік зателефонував матері. Вона сказала, що лежить під крапельницею, дуже погано почувається, спати хоче. Домовилися вони зустрітися надвечір, і Паша ліг спати.
– Дай Пашу! — зателефонувала знову сестра, як тільки чоловік заснув.
– Він спить.
– Хай до лікарні їде!
– Вони вже домовилися про все. Увечері з’їздить.
– Зараз треба! Поки що лікарі на місці. Хто увечері платну палату дасть? Вдень треба домовлятися. Розбуди його, дай мені з ним поговорити!
– Ні. Він спить. Поїде увечері. Всього найкращого.
На наступні сім дзвінків я не відповідала. Сенс розмовляти з людиною, яка істерить за повною програмою?
Чоловік прокинувся о п’ятій. Насамперед зателефонував матері. Вона попросила зарядний пристрій, та книги. Сказала, що в стаціонар сторонніх не пускають, тільки через вахту речі можна передати без якогось певного графіка, їжу не можна, воду можна.
Паша про платну палату спитав, а свекруха сказала, таких немає, а якби й були, їй не треба. Я пішла їсти гріти, час, щоб поїсти у чоловіка був, а він тим часом розгрібав повідомлення від сестри. Мат, погрози, звинувачення, мат на мою адресу…
– Написав їй, що зараз до мами поїду, – сказав Паша, – знову вона дзвонить… Не хочу з нею розмовляти. Розумію, що хвилювалася, але це не виправдовує її писанину.
Сестра не додзвонилася до Паші, тому набрала мій номер, потім знову Пашин. Нарешті, чоловік їй відповів, а вона заявила, що сама відвезе матері зарядне і придбає книги, а він може далі спати.
Тут же надійшло повідомлення від свекрухи, що їхати не треба, дочка приїде. Якщо так, то чоловік нікуди й не поїхав.
Сестра написувала чоловіку весь вечір. Свекруха надіслала їй фото синця після взяття аналізу із вени, а сестра вже зібралася писати скаргу. Її до матері не пустили, на це вона теж зібралася скаржитися.
А ще скаржилася, що на Пашу немає надії, мовляв, мати ледь жива, а йому поспати дорожче буде. Ще й мене сюди приплела.
Побажала, щоби з моєю мамою щось подібне трапилося, а мені не повідомили. Капітально дах поїхав у дамочки!
За час, який свекруха провела у стаціонарі, чоловік їздив туди тричі. Двічі книжки привозив, ще раз, свекруха просила кошти на гігієну. Коли її виписували, Паша на зміні був, не зміг забрати. Я також працювала. Свекруха поїхала додому на таксі.
Відіспавшись після доби, чоловік поїхав до матері в гості, сестра вже там була. Звісно між ними стався скандал.
Вона не фільтрувала слів, повторила все, що раніше написала. А свекруха стала на бік Паші, та дочку присоромила. Вона психонула, і поїхала додому.
Людина потрапила до лікарні, потребувала тільки книг. Хвилюватися за близьких, в принципі, нормально, але сестра роздмухала з мухи слона.
Паші не двадцять років, йому потрібен нормальний сон після доби на роботі. Куди б він поїхав? Якщо все одно нікого не пускали, а свекрусі потрібні були лише книжки та зарядне? А якби він за кермом заснув? В аварію потрапив? Чи вартий був зарядний пристрій таких жертв?
Свекруха на нього не в образі. Полежала, полікувалась, відпочила, ні по кому не сумувала. А її донька розвела трагедію, істерику влаштувала!
Хвилювалася? Сама б ворушилась швидше! З роботи відпросилася б, та помчала до лікарні. Чому хтось інший мав це робити? Сон після доби можна назвати такою самою частиною роботи.
Паша спав не через те, що він лежень, або любить поспати. Слів немає, як її понесло. Бажати хвороб іншим людям, матом крити, гидоти писати…
Занадто неадекватна реакція! Хвилювалася — могла б валеріанки випити, подумати, а потім уже паніку розводити.
Ще ображається на те, що мати її турботу та переживання не оцінила, а Паші його байдужість зійшла з рук. Пришиблена якась! Розрадьте нас, хто має рацію?!
