Я розлучилася з хлопцем кілька місяців тому. Довго зустрічалися. Але він запропонував розлучитися. Розлучалися не зовсім красиво. Винні по суті двоє (плюс-мінус). Цілком виключили одне одного з життя, з усіх соцмереж, на додачу з почуттям провини та гніву на себе та на одне одного.
Самій мені дуже тяжко вже 4 місяці. Я відчуваю і негатив, образу, злість, розчарування, намагалася викинути людину з думок, але кожен день я бачу його образ, він у моїй пам’яті, у снах. Я все ще вважаю його найдорожчою і найближчою людиною, шкодую що я багато втратила, якщо не все.
Винна, але водночас за всіма цими почуттями живуть теплі, щирі почуття, які нікуди не поділися. Я ніби ще зберігаю у глибині душі варіант на примирення. І ось кілька днів тому я отримала повідомлення від нього на пошту, де він вибачається, вважає себе винним, думає, що напевно я і не захочу відповідати на його лист, і що я відчуваю до нього одну ненависть.
Я нічого не відповіла. Через день я побачила вже повідомлення в соцмережі, що йому дуже зараз важко, чи могла б я з ним поговорити, якщо в мене є таке бажання. Я природно поговорила з ним, він активно питав, що сталося в моєму житті, про всі галузі, багато про себе, про те, що дуже важко.
Що він ненавидить себе, намагався забути мене, але повертається до одного і того ж. Сняться йому сни, різні спогади, шкодує, що колись заблокував мене скрізь. Наприкінці розмови спитав дозвіл додатись у друзі. Я взяла час подумати та він врешті-решт додався.
Я зовсім не знаю, навіщо все це, боюся знову помилитись і надумати чогось собі. У мене були припущення, навіщо він так робить.
Це або почуття провини, яке його роз’їдає, і він це робить, щоб йому просто полегшало, або ж бажання розпочати спілкування наново (власне є такий варіант для мене, що через спілкування можна щось вибудувати), або просто дружній тон. Не виключаю варіанта, що я інфантильно у щось вірю. Що ви можете сказати про цю ситуацію?
