Накопичення пенсії – тема, яка цікавить багатьох. Особливо актуальною вона стала у нас з того часу, коли з’явилося безліч приватних фірм. Там воліли платити зарплату в конвертах. Деяких працівників взагалі ніхто не реєстрував, внески за них не сплачувались, і стаж не нараховувався. Відповідно, на добру пенсію вони не розраховували.
У мене теж був досвід роботи, не зазначений у трудовій книзі. І думки про накопичення пенсії зрідка відвідували мою голову. Але я їх відганяла, як настирливих мух, бо коли було сумувати: вважала, що молода та ще встигну назбирати необхідну кількість років до загального стажу до виходу на пенсію. А зараз треба заробляти гроші.
Коли пішла мода на пенсійне страхування, почали з’являтися різні накопичувальні програми: як державні, так і не зовсім. Останні дуже жваво пропонувалися настирливими представниками від солідних банків, головний офіс яких розташовувався за кордоном.
З’явилося безліч оголошень про набір страхових агентів, яким обіцяли високу зарплату у разі укладання великої кількості угод. Я потім зустрічала людей, які повірили в їхні байки. Мені здається, самі агенти щиро вірили, що роблять добру справу.
Мене мало не впіймали на таку привабливу «вудочку». Я не одразу відчула сумніви щодо достовірності інформації, яку мені намагалися донести, бо спочатку про накопичувальну програму зі мною заговорила Світлана Іванівна. Я знала її як серйозну жінку, якій не властиво займатися махінаціями. По роботі я неодноразово їздила до сусіднього містечка і спілкувалася за родом служби з цією приємною особою – враження про неї склалося позитивне.
Тому, коли Світлана Іванівна почала розповідати про вигідну пропозицію, я вирішила вислухати та проаналізувати. Мені призначили зустріч наступного дня з провідним спеціалістом, який має більш конкретну інформацію. Я погодилася, оскільки дуже хотілося дізнатися детальніше про накопичувальну програму, яка обіцяла забезпечити моїй родині безбідну старість.
Для розмови зі мною примчала особа років двадцяти п’яти. Вона захлинаючись почала розповідати про унікальну програму накопичення до пенсії і про те, як це вигідно та зручно. У роті у співрозмовниці постійно пересихало, і було помітно, що сьогодні я вже не перша, кого намагалися переконати.
Співробітниця стверджувала, що їхній закордонний банк у майбутньому гарантує виплатити гроші з відсотками. Клієнти лише зобов’язані укласти договір та щомісяця вносити певну суму, яка визначена у документі.
Жінка озвучувала величезні цифри, які люди спроможні зібрати до виходу на пенсію, і обмовилася, що багато хто укладає договір потай від чоловіка. Також було сказано, що у разі відходу у інший світ клієнта його рідні отримають значну суму страховки.
Після довгої тиради жінка спитала: «Підписуємо договір?» Але мене збентежила її наполегливість. Та й мови її мене не переконали, аж надто багато нюансів. Тому я сказала, що подумаю.
Такої відповіді від мене ніхто не чекав. Це я побачила з реакції молодої жінки. Вона занервувала від обурення: на мене, бачте, витратили час, а я ще вагаюся.
Такий сплеск емоцій мені теж не сподобався і остаточно переконав мене, що тут щось «нечисто». Особливо бентежила фраза про те, що чоловікові можна не повідомляти про угоду. Якщо я загину в аварії на дорозі чи мене не стане від невиліковної хвороби, хто за виплатою звернеться, якщо ніхто навіть не знатиме?
Більше мені не дзвонили, зустрічей не призначали і нічого не пропонували. І слава Богу! Згодом усі агенти якось зникли.
