Дочка маминої подруги

Ангеліна Петрівна була суворою жінкою, у якої через круту вдачу довго не складалося особисте життя. Лише у тридцять шість років вона вийшла заміж за людину досить м’яку, щоб виносити її непростий характер.

Однак незабаром було нове випробування: ніяк не виходило з малюком. І лише через три роки, десятки обстежень її та чоловіка та одне невдале штучне заплід нення, вона побачила на тесті заповітні дві смужки.

І ось у розпал яскравої осені у Ангеліни Петрівни народилася дочка Даша.

Ангеліна Петрівна виходила з лікарні в компанії коханого чоловіка, тримала на руках спляче немовля і з радістю дивилася, як природа грає золотими та червоними фарбами на деревах.

Тоді не було межі її щастю, адже життя, начебто, тільки починалося.

Але щастя тривало недовго. Через рік після появи Даші чоловік Ангеліни Петрівни пішов із життя від зупинки серця. І всі турботи про дитину, включаючи фінансові, повністю лягли на її плечі.

Ангеліна Петрівна з гідністю перенесла всі негаразди, проте характер у неї запеклий. До того ж Даша, стаючи дорослішою, не виправдовувала надій матері.

Вона росла тихою, спокійною і зовсім звичайною дитиною, тоді як Ангеліна Петрівна мріяла про те, що її дочка буде завжди попереду всіх, виділятиметься і проявить неординарні здібності змалку.

Вона віддала дівчинку на гімнастику, англійську та співи, але Даша швидко закинула і те, і інше, і третє. Успадкувавши мамину впертість, вона не робила нічого проти своєї волі.

Одна була втіха для Ангеліни Петрівни: Даша з дитинства любила читати. Але це ніяк не впливало на її успіхи, хіба що з української літератури були хороші оцінки.

При цьому Даша була слухняною та доброю дівчинкою, яка хотіла порадувати маму, але не витримувала її завищених вимог.

А ще у їхніх стосунках був присутній третій зайвий. Точніше, третя зайва, – дочка маминої подруги, Світлана.

Мама Свєти, Клавдія Іванівна, теж наро дила її пізно і ніколи не втрачала нагоди похвалитися її досягненнями.

То вона майже у всіх виставах у дитячому садку грає головні ролі, то вона виграє змагання з танців.

Попутно встигаючи допомагати мамі по господарству, а маленьку рекламу, де зіграла її дочка, Клавдія Іванівна показувала чи не щоразу при зустрічі з Ангеліною  Петрівною.

– Моя донька просто диво! – розпиналася Клавдія Іванівна, розпливаючись у задоволеній посмішці.

А Ангеліна Петрівна знемагала від заздрощів, і невдоволення потім виплескувала на дочку.

–  Подивися на себе, яка ти нечупара! — злісно шипіла вона на Дашу, коли та поверталася з прогулянок у трохи забрудненому одязі.

– От подивилася б на свою однокласницю Світлану, вона ж – сама акуратність!

Ангеліна Петрівна воліла не помічати, наскільки боляче було Даші від цих слів. Не помічала вона й якихось перемог доньки. Для неї вони всі були надто дрібними і тому зрозумілими.

А ось тицьнути в промахи – це раз плюнути! Не забуваючи порівняти недолугу Дашу з ідеальною Світланою. Ангеліна Петрівна злилася, що Даша росте пасивною і безініціативною.

Попри те, що Даша намагається чогось навчиться, але робить помилку, вона сама зводить цю помилку в абсолют. І ще довго потім згадує, не забуваючи сказати, наскільки краще себе у цьому виявляє Світлана.

Якось , перед першим вересня з піджаком, який Даша вирішила попрасувати, сталася оказія. Ніхто не пояснив Даші, як поводитися з ніжною тканиною, і в результаті вона спалила його, щойно торкнувшись розпеченою праскою.

– Треба було через ганчірку прасувати дурепо, нічого ти не вмієш! – обурювалася Ангеліна Петрівна, згадуючи барвисті розповіді Клавдії Іванівни про те, яка її Світлана розумниця, що вже у свої чотирнадцять вона і готує, і прибирає, і прасує весь одяг на радість мамі.

«А моя ось, суцільне розчарування», – з досадою думала Ангеліна Петрівна.

Але серце в неї було не кам’яне. Вона щиро переживала за дочку і хотіла її мотивувати, як у дитинстві мотивували її.

Ангеліна Петрівна просто приміряла своє життя на життя дочки, і якщо вона колись, дивлячись на інших, могла створити собі приклади для наслідування і стати краще, справляючись з різними труднощами, то й Даша повинна так само.

Ангеліна Петрівна не врахувала, що Даші треба було набагато більше ласки та ніжності, що треба було не лише вимагати від неї, а й акуратно спрямовувати та більше, хвалити.

А від тиску Даша сама опускала руки в будь-яких починаннях і ставала тільки закритішою і замкненішою. Вона, попри все, любила матір, але дедалі більше віддалялися, розуміючи, що не дочекається підтримки.

А Ангеліна Петрівна помічала лише те, що Даша все далі від її уявного ідеалу, схожого на Світлану.

Але несподівано так сталося, що в чомусь Даша змогла перевершити Світлану в очах Ангеліни Петрівни. Даша змогла пройти на бюджет до університету, а Світлана – ні.

І, попри всі запевнення Клавдії Іванівни, що вища освіта зараз нічого не варта, і що її дочка займається своєю улюбленою та прибутковою справою  – манікюром, Ангеліна Петрівна трохи зловтішалася і пишалася Дашею.

Однак похвалу матері після всіх років холодного осуду Даша вже не могла сприймати нормально. Та й гордість Ангеліни Петрівни не протрималася довго.

Довчившись до бакалавра, Даша відверто втомилася і пішла з навчання, вирішивши не йти далі в магістратуру. Ангеліна Петрівна встигла розмріятись, що донька стане мало не кандидатом наук, неймовірно засмутилася.

– І куди ти підеш? Недоучка! – зневажливо кинула вона.

– Піду працювати! Бакалавр також вважається вищою освітою! – Огризалася у відповідь Даша.

Але цього разу Ангеліна Петрівна так просто у спокої доньку не залишила. Дуже вже вона хотіла, щоб Даша хоч чимось перевершувала Світлану.

І навіть коли Даша влаштувалася на роботу за фахом, Ангеліна Петрівна наполегливо вимагала вступити до магістратури. Вона навіть готова була її утримувати на час навчання, аби дочка пішла в неї на поводі.

А Даша продовжувала все це слухати. Їй просто не вистачало духу серйозно заперечити чи взагалі з’їхати від матері.

Через стосунки з Ангеліною Петрівною, Даша так і не навчилася вірити в себе і справді боялася, що у самостійному житті нічого й ніколи в неї не вийде.

Вона стала залежна від материнського контролю і зламалася під натиском Ангеліни Петрівни, почавши після роботи готуватися до вступних іспитів для вступу до магістратури наступного року.

Ангеліна Петрівна була задоволена і все ж таки переживала, що дочка не зможе скласти іспити після річної перерви, тому чим ближче був термін прийомних випробувань – тим більше вона тиснула, щоб Даша старанніше готувалася.

А Даші, навпаки, витівка з магістратурою подобалася все менше. Вона звикла до роботи, її все влаштовувало, тому не хотілося повертатися до навчання тільки заради амбіцій матері.

Дочка і мати часто лаялися, але в результаті Ангеліна Петрівна все одно брала гору. Проте їхні стосунки стали дуже напруженими, і Ангеліну Петрівну це трохи гнобило. Проте бажання бачити свою дочку хоч у чомусь кращою, було для неї важливіше.

Тому в цілому життя Ангеліни Петрівни йшло своєю чергою… поки одного разу вона, повертаючись з магазину ввечері, не застала на сходовій клітці заплакану Клавдію Іванівну.

– Що трапилося? – Ангеліна Петрівна одразу кинулася до сусідки, але та поспішно втерла сльози і похитала головою.

– Нічого, йди додому, я також зараз піду.

– Ні, ходімо вип’ємо чаю, і ти мені все розповіси.

Клавдія Іванівна ще якийсь час слабко відмахувалася, але зрештою погодилася. І коли чашки були розставлені, чайник скипів, а чай був налитий, під чарівні аромати м’яти та суниці з вершками, Клавдія Іванівна розповіла свою історію, яка шокувала Ангеліну Петрівну.

Як виявилося, Світлана насправді завжди була примхливою і норовливою дитиною і вже дуже давно ні в що не ставила свою матір.

Вона хамила, принижувала та відбирала у Клавдії Іванівни майже всю пенсію, а зараз взагалі при надії і хоче жити самостійно у квартирі зі своїм хлопцем, а матір виселити на дачу.

-І їй байдуже, що там холодно! Каже, щоб я купила обігрівач, – скаржилася Клавдія Іванівна, схлипуючи в хустинку.

– Але ж як… – дивувалася Ангеліна Петрівна. – Ти ж завжди казала…

– Я багато прикрашала. Видавала бажане за дійсне. Це все проклята заздрість!

– Заздрість? Ти мені заздрила?

– Так! У тебе така мила дівчинка росла, завжди віталася, і я бачила, як часто вона допомагала носити тобі сумки з магазину.

– Так, я часто спостерігала за нею з вікна, адже вона добра, ще й підгодовувала місцевих кішок і голубів. Не те що моя Свєтка, завжди тільки про себе і думала, а зараз зовсім від рук відбилася.

– Що я тільки проґавила у її вихованні? Уявлення не маю. Було так соромно! Особливо на тлі твоєї Даші. Тому й розповідала казки про золоту доньку, яка, що не зробить – все гаразд.

Ангеліну Петрівну немов гупнули по голові чимось важким. Вона достеменно знала, що це було. Усвідомлення.

Вона раптом під зовсім новим кутом глянула на все своє життя і на те, яка Даша була насправді. Відкрилася Ангеліні Петрівні і вся неприємна правда, як сама поводилася з дочкою.

Наскільки ж вона була несправедлива! А Даша все покірно зносила, і справді, вона часто їй допомагала, а Ангеліна Петрівна тільки злилася, вважаючи, що Даша недостатньо намагається. І при цьому Даша все одно любила свою недолугу матір, яка вірила в небилиці.

Зрештою, Ангеліна Петрівна відчула гостру необхідність повинитися перед дочкою, сказати їй, що вона насправді відчуває. Адже тільки зараз вона зрозуміла, що Даша, напевно, вважає себе нелюбою.

Такого не можна допустити! Тому, абияк втішивши і провівши сусідку, Ангеліна Петрівна купила торт і стала чекати на Дашу з роботи, щоб все-все їй розповісти.

Але замість Даші мати дочекалася лише страшного дзвінка. Начальник Даші повідомив, що на роботі їй стало погано і її відвезли в лікарню. Несамовита від жаху, Ангеліна Петрівна помчала до дочки.

Пам’ятаючи, що трапилося з чоловіком, вона вся звелася, доки добиралася до лікарні. І хоч прийому, як такого вже не було, вона вмовляннями і благаннями домоглася, щоб її пустили.

І ось, заплутана і заплакана, вона постала перед Дашею. Благо, у неї була сильна перевтома, і про всяк випадок її вирішили залишити в лікарні на кілька днів для обстеження.

Про це вона і розповіла переляканій матері. Але Ангеліна Петрівна все одно не могла знайти собі місця від почуття провини.

– Пробач мені, доню! – заплакала вона прямо в палаті. – За все пробач! Не треба тобі жодної магістратури, якщо не хочеш!

– Іди своїм шляхом, а я прийму будь-який твій вибір, ти в мене найкраща! Найкраща! Вибач, що не казала тобі цього раніше, це я дурепа, але тепер все буде інакше!

Від слів матері Даша сама розплакалася і міцно обійняла Ангеліну Петрівну, як найдорожчу людину на всьому білому світі.

–  Тільки ми одне в одного є, мамо! – Схлипнула Даша. – Звичайно, я прощаю тебе! Все буде гаразд!

Вони довго ще спілкувалися, плакали і обіймалися, але це послужило початком нових, зовсім інших взаємин матері та дочки, сповнених щирості, тепла та розуміння, які вони потім пронесуть через роки. І справді, попри всі негаразди, все в них було добре, як і повинно бути між найріднішими…

You cannot copy content of this page