Дочка вважала, що вона якась особлива, і чоловік, якому начхати на дитину від першого шлюбу, раптом різко перейметься любов’ю до їхньої дитини.
З чого вона зробила такі висновки? Не знаю. Щось сама собі навигадувала. Мовляв, це колишня дружина все так влаштувала, це не провина чоловіка.
Що вона влаштувала? Повернула мозок чоловіка так, що йому начхати на свою власну дитину? І як же це у неї, цікаво, вийшло?
У мене немає відповіді. Та вона і не потрібна, зараз це все вже марно, тому що тепер у моєї доньки є дитина від цього чоловіка і він демонструє таке ж байдуже ставлення, як і до першої дитини.
Коли вони познайомилися, дочка розповіла, що її чоловік був вже у шлюбі та в нього є дитина. Я її тоді попередила, що дитина – це серйозно, вона може і назад у сім’ю чоловіка затягнути, я такі випадки знаю.
Тоді дочка легковажно відмахнулася і радісно заявила, що він лише аліменти платить, а сам із дитиною не спілкується. Хоча, ось чому тут радіти?
Нормальний чоловік свою дитину навіть після розлучення не забуде й не покине, адже розлучаються не з дитиною, а з матір’ю. Це мене насторожило, але не дочку.
Вона несла якусь нісенітницю, що дружина там сама була винна, ніби не давала бачитися з дитиною, ось чоловік і перегорів.
Ну як можна перегоріти до своєї дитини? Для мене це є ненормальним. Але до дочки я так і не змогла донести свою думку, вона вже літала десь у мріях.
Вони одружилися, дочка швидко була в положенні, з’явилася дитина. Далі сталося те, що й потрібно було довести – зять до дитини підходив лише після скандалів, а з власної ініціативи жодного разу.
Але дочка знайшла йому виправдання. Говорила, що дитина просто ще маленька, тому чоловіку складно її сприймати. У неї не чоловік, а якийсь прибулець, все в нього не по-людськи.
Дитина росла, але зять як не цікавився, так і не почав цікавитись. Йому цікавіше фільм якийсь подивитися, з друзями зустрітися, у гаражі покопатися, але не поратися з власною дитиною.
Дочка обурюється, скаржиться мені на це постійно. Я довго мовчала, а потім нагадала, що попереджала її про такий результат.
Зять із першою дитиною після розлучення жодного разу не бачився, він сам гордо про це розповідає. Аліменти платить, але мінімальні, і при цьому вважає, що робить достатньо.
Ось і з другою буде те саме. Батько у дитини є, а за фактом і немає. Тому що чоловік, який свідомо не бере участі у вихованні своєї дитини, це не батько, це чоловік мами.
Дочка обурюється і не знає, як далі бути. Я не раджу нічого, щоб потім не залишитись ще винною. Звичайно, я все одно винна, що не даю порад, але краще так.
Мені здається, що дочка розлучиться зі своїм обранцем, бо у своїх мріях вона малювала щасливе сімейне життя зовсім по-іншому.
Хоча варто було просто розплющити очі та уважно придивитися до того, за кого виходиш заміж.