Ця історія сталася з моєю тіткою кілька років тому. Її батьків не стало, а з родичів залишився мій батько та брат. Життя складалося паршиво.
Постійна робота та недосип. Вона працювала у лікарні, а вночі мила підлогу за додаткову плату. З одягу у неї були старі речі, і тільки одна нормальна сукня. Тоді її життя нікого не хвилювало.
Її брат, Артем Миколайович, був гарною та освіченою людиною. Працював в університеті. Мав хороший оклад та посаду.
Жив у величезній квартирі, їздив дорогою машиною, відпочивав у вихідні на дачі. Простіше сказати, ні в чому собі не відмовляв.
Гроші псують людей, але Артем Миколайович завжди залишався поступливою і приємною людиною. Ніколи не забував, хто його виростив і поставив на ноги.
Постійно допомагав своїм близьким у фінансовому плані. Відвідував і приділяв увагу рідним.
Одного разу прийшла тітка Люба до свого брата в гості, попросити шматочок мила і трохи грошей на життя.
Двері неохоче відчинила його дружина, Олена Василівна. На той момент Артема не було вдома, і Олена принесла шматочок мила, а потім пішла по гроші.
Довго стояла Люба, але зрозуміла, що нічого не отримає. Прикро, що сестру на поріг не пустили й копійку пошкодували.
Після того, що сталося, тітка більше не зверталася за допомогою до брата, та й у гості не заходила.
Минули роки, тітка подорослішала, закінчила університет, вийшла заміж, обзавелася дітьми.
Життя повністю налагодилося. Якось, йдучи містом, зустрілася тітці Олена Василівна. Тоді історію про «гостинність» майже забули. Олена розповіла, що Артема не стало два роки тому.
Залишив її, і дитину без батька. У сім’ї ніхто не працював, тож жили на пенсію Олени Василівни. Грошей ледь вистачало на їжу, а про оплату квартири не могло бути й мови.
Машину та дачу вони продали, але грошей все одно не вистачало. Вдома було не прибрано, адже доньку не навчили нічого корисного в господарстві.
Доводилося Олені Василівні їздити дворами, і шукати роботу. Щоб купити все потрібне онукові та доньці, потрібні були кошти.
Днями я збиралася до тітки Люби у гості, а Олена почала напрошуватись зі мною. Я не змогла відмовити. На вихідні ми приїхали удвох у гості. Нас одразу запросили за стіл. Загалом, прийняли, як рідних.
Ось тільки Олена Василівна не припиняла говорити про проблеми з сім’єю, про нестачу грошей, та інші недуги.
Наступного дня ми збиралися їхати додому, а тітка Люба надавала мені гостинців цілу сумку, і грошей на дорогу назад. Нагадала мені про студентські роки, про важкі часи, і сказала, що більше не будемо голодувати.
Олена Василівна чула нашу розмову, і дивилася на цю сумку із заздрістю. Бабуся Олена дістала сумочку, і почала збирати яблука та груші, які нападали. І крім фруктів та спогадів, більше нічого не привезла.
Тітка Люба демонстративно давала мені сумку з продуктами. Адже багато років тому їй не допомогла Олена Василівна, хоч гроші в неї були.
А тепер їй все повернулося по повній. Якби тоді не пошкодувала декілька гривень, то поїхала б зараз із такою самою сумкою гостинців. Закон бумеранга ще ніхто не скасовував!
