Мені з двох боків прилетіли претензії, що через мою поведінку бабуся дружини залишила спадок не їй, а її двоюрідній сестрі.
Начебто це через моє небажання допомагати бабусі сталася така ситуація, хоча я себе винним не відчуваю. Якщо тещі так хотілося, щоб квартира відійшла дочці, то могла б і сама якось поворухнутися.
Ми зараз живемо у квартирі, яка дісталася мені у спадок. Двокімнатна не в новобудові, але в гарному цегляному будинку, там зроблений гарний ремонт, тому у нас не стоїть питання із житлом.
Десь рік тому теща приїхала і завела розмову, що бабуся вже старенька, рано чи пізно постане питання зі спадщиною, а оскільки моя дружина не єдина онука, то треба постаратися, щоб її отримати.
Дивно, але чомусь старатись мав я. Типу, сама не зайнята бойова одиниця, хоча теща сама працювала тільки до обіду, так що часу було в неї багато, а я працював цілий день, просто на віддаленні.
– Ну, ти ж на машині, тобі простіше буде, та й сил у тебе більше ніж в мене, – знизала плечима теща. Дружина скромно кліпала очима, але зі своєю мамою була згодна.
І почалося. Мене смикали з ранку до ночі. То треба бабусю відвезти кудись, то привезти ліки, то подивитись, що там зламалося в неї.
Під мій час ніхто не збирався підлаштовуватись, я ж цілий день удома, чого б мені не покататися. Відвезти, наприклад, бабусю до поліклініки, а потім години зо три сидіти та чекати, коли вона свої справи зробить.
Причому і сама бабуся – не найприємніша людина. Вона завжди всім незадоволена, не підбирає слів, все критикує і взагалі ставилася до мене, ніби я її особистий слуга.
Я дружині не раз казав, що мені це все на фіг не потрібно, я не встигаю займатися своїми справами, а вже вислуховувати від неввічливої й зовсім чужої мені старенької тонни претензій взагалі не зобов’язаний.
– Потерпи, це ж заради нашого майбутнього! Можна буде здати обидві квартири, взяти в іпотеку трикімнатну, щоб усім було комфортно, – вмовляла дружина, яка сама до бабусі їздила, можливо, раз на місяць.
Мене вистачило на пів року, потім я просто втомився вислуховувати, який я поганий, руки в мене ростуть не з того місця, роблю все неправильно.
Сказав дружині, що більше на мене може не розраховувати. Я задовбався, до того ж у мене є свої батьки, яких я бачив рідше, ніж чужу бабку.
Теща прибігла одразу ж з’ясовувати стосунки, як це я відмовляюся їздити та допомагати, бабуся ж образиться та залишить спадок іншій онучці.
А мені що з того спадку? Я сказав, що у моєї родини квартира є, треба буде – купимо іншу, але до цієї бабусі я більше не поїду.
Дружина сама якийсь час поїздила до бабусі, але її максимум раз на тиждень вистачило, вона ж працює. Тільки я, мабуть, гроші з повітря дістаю, не працюючи при цьому. Хоча отримую більше за дружину.
Місяць тому бабуся оголосила свій заповіт, хоча ще жива та здорова, наскільки це можливо у її віці. В заповіт вона написала свою другу онучку, двоюрідну сестру дружини.
Мені теща з дружиною таку істерику влаштували! Це ж я у всьому винен, не хотів допомагати бабусі, не допоміг дружині стати власницею квартири.
Я нагадав, що у нас немає проблем із житлом, тому було б через що п’яту точку надривати.
– Ти цю халупу називаєш квартирою? Ось прямо мрія – все життя прожити в такому сараї! Отримали б спадок, продали обидві квартири та купили б щось пристойне, – кричала теща.
Дружина від неї не відставала, звинувативши мене в тому, що я навмисне все зробив, щоб позбавити її спадщини. Типу, так вона буде залежною від мене.
Чим довше їх слухав, тим більше думав на тему того, що непогано б розлучитися зараз, поки дітей немає, на тещу мені плювати, з нею можна і не спілкуватися, а ось що дружина так поводиться, мене напружило.
Дивні претензії, дивна поведінка. Не став терпіти далі, запропонував їй зібрати речі та поїхати від мене, раз я такий поганий та жахливий.
А повернеться, коли буде готова просити вибачення. Місяць тиша, вибачень не було. За тиждень, мабуть, подам на розлучення.
