Два місяці жила окремо від чоловіка. Сильно посварилися через квартиру. Суть ось у чому. Перша дружина Жені, як тільки ми одружилися, перейнялася інтересами дочки.
Типу у нас діти підуть, і Женя на їхню спільну дочку заб’є. З моєю появою вже проблеми почалися, бо пару років тому, коли ми тільки з’їхалися, я заборонила дівчинці приходити до нас у ліжко ночами. Шість з половиною років їй вже було, а далі буде лише гірше.
Колишня дружина стала капати на мізки, щоб Женя переписав свою квартиру на дочку, бо наявність квартири чудово замінить відсутність батька. Колишня дружина житла не має, вона орендує.
Женя поплив. Тим більше не тільки колишня дружина по вухах йому їздила, а й мати Жені теж його соромила, що має свої квадратні метри, а рідна дочка по орендованих мотається.
Мати наводила приклад Женіного батька: пішов, житло залишив Жені, от і Женя так повинен був вчинити.
У мене також є квартира. Однокімнатна у віддаленому районі, іпотеку брала десять років тому, на момент укладення шлюбу все виплатила.
І Женя вирішив, що своє житло він віддасть дочці, і житимемо у мене, а коли буду в положенні, купимо житло більше.
Якщо він відпише квартиру, то не буде платити аліменти, і припиняться візити дівчинки, така у них була домовленість.
З чоловіком життя має бути кращим, ніж без нього. Інакше сенс виходити заміж? Жити в мене, по дві години добиратися на роботу, чоловік став би приживалом, зате його донька при квартирі. Навіщо?
Не вірила, що колишня за доньку переживала. Хотіла б, щоб донька мала свій кут, заробила хоча б на кімнату.
Подумала я і вирішила: Женя може розпоряджатися своїм майном, як вирішить, це його право. І в мене аналогічне право є: чоловік у мене не житиме, і крапка!
Розсварилися ми. Я пішла, кімнату винайняла біля роботи. Женя зайнявся дарчою на квартиру. Тут і почалися веселощі! Колишня дружина переживати стала: а якщо переїзд, то як потім квартиру неповнолітньої дівчинки продавати?
А якщо дочка у вісімнадцять років закохається в афериста, та позбудеться житла? Треба на матір, а не на дочку оформляти. Про що я й говорила!
Женя ріпу почухав і сказав, що, або дочці, і нотаріально завірену угоду, з прописаною відмовою від аліментів, або ніяк. Колишня дружина обрала ніяк, тільки на її ім’я їй потрібна квартира.
Женю мало не обдурили. Сто відсотків, передав би він колишній квартиру, вона б на аліменти подала, на квартирі ж не було б написано, що це один великий алімент на дочку, на роки вперед.
Ми помирилися. Я повернулася до чоловіка. Щоб уникнути подібних моментів у майбутньому, сіли, і про все домовилися.
До Жені дійшло, що якщо всім дружинам та дітям віддавати квартири, а життя довге, хто знає, скільки їх буде, то старість він зустріне у богодільні. Не тільки він винен, що дочка не має житла.
Якби кожен з батьків забезпечував дітей житлом, то не було в країні лише іпотечників та орендарів, не Женя перший, не він останній.
Про своїх майбутніх дітей не хвилююся. Їм завжди буде де жити, незалежно від того, хто буде їхнім батьком, і що буде у власності цієї людини.
Руки є, ноги є, голова на місці, зроблю з однокімнатною двокімнатну, якщо знадобиться, а не прикриватимуся дітьми, й не намагатимуся віджати чужі квадратні метри. Ви зі мною згодні?
