– Христино, годі! Зараз же поверни запис! І вибачся перед мамою, поки я не розлютився! А то я… – А то що, Ярику? – Христина зміряла його глузливим поглядом. – Змішувач у ванній відкрутиш і до мами підеш? Так я тобі допоможу

– Христино, ти чого копаєшся? – Ганна Трохимівна нетерпляче постукала  пальцями по кришці комода. – Мені до одинадцятої на прогрівання! І гроші на другий курс приготуй, у реєстратурі сьогодні доплатити сказали!

Христина стояла біля дошки для прасування у вітальні і відпарювала світлу блузку перед зміною. Вона вимкнула праску і здивовано подивилася на свекруху.

– А старі гроші куди поділися, Ганно Трохимівно? – Запитала Христина. – Я вам у понеділок чималу суму дала. Якраз на уколи та прогрівання.

Свекруха картинно скривилася і поправила комір кофти. Вчора вона весь вечір скаржилася на простріл у попереку, але зараз стояла біля передпокою цілком бадьоро.

– Ой, люба, та хіба з нинішніми цінами вгадаєш! – заголосила свекруха. – Там імпортну мазь виписали, тут за свіжі аналізи здерли. Все до гривні пішло! Ти вже не рахуй, свої ж люди.

– На аналізи, кажете? – тихо перепитала Христина.

– Ну, а на що ж ще! – розлютилася свекруха. – Не на каруселях же я в парку каталася! Давай швидше, мені ще до клініки тягнутися, а ноги вранці зовсім не слухаються.

Три роки Христина слухала цю стару пісню. Три роки зі своєї зарплати оплачувала платні палати свекрусі, уколи для суглобів та масажистів. Жаліла літню жінку, намагалася все робити по-людськи.

У чоловіка Ярослава на матір вічно не вистачало. То машину в кредит лагодити треба, то на роботі премію урізали.

А у зовиці Злати відповідь була одна: у неї іпотека і двоє пацанів.

Пів року тому пішла із життя бабуся Христини. Нотаріус оформив спадщину за заповітом – внучці дісталася добротна простора двушка недалеко від центру. З’їхали нарешті з орендованої квартири, зітхнули вільно.

І відразу на порозі намалювалася Ганна Трохимівна з дорожнім баулом на коліщатках і тростиною. Приїхала, мовляв, коліна в обласному центрі підлікувати на два тижні.

Все б нічого, та вчора ввечері свекруха, сидячи на лаві в передпокої, схаменулась, що забула пігулку.

Самій йти важко – коліна ж! Крикнула з порога: «Христинко, глянь у боковій кишені мого баула біля трельяжу!»

Христина тоді й глянула. Пігулку знайшла одразу. А разом із нею – складену вдвічі квитанцію про оплату консультації у відомого у місті юриста та вирваний із зошита аркуш.

Христина підійшла до комоду, взяла медичну карту свекрухи та поклала поверх неї рожеву квитанцію.

– Значить, імпортна мазь? – тихо промовила вона, дивлячись свекрусі просто у вічі. – А я й не думала, що мазь у нас тепер в юридичній конторі продають.

Анна Трохимівна поперхнулася повітрям. Її пальці вчепилися в тростину.

– Якій ще конторі? – насторожилася свекруха. – Ти що плетеш зрання?

– Звичайної, Ганно Трохимівно. Платної, – без натиску пояснила Христина. – Куди ви в середу віднесли ту суму, що я вам на уколи для колін видала.

– Квитанція у вас у боковій кишені баула лежала. Ви ж самі просили там пігулку пошукати.

Щоки свекрухи пішли червоними плямами. Вона квапливо відступила на крок до трельяжу, явно збираючись із думками.

– Ти що ж це, по чужих речах нишпориш?! – верескнула свекруха, вирішивши, що найкращий захист – це напад.

– Совісті в тебе немає! Мати чоловіка приїхала лікуватися, божа кульбаба, а вона ревізію влаштовує!

– Я не тільки квитанцію бачила, – голос невістки помітно здригнувся від образи. – Я і вашу шпаргалку прочитала. Яку ви своєю рукою під диктування юриста накатали.

У отворі передпокою показався Ярослав. Заспаний, у домашніх штанах і м’ятій лляній сорочці, він почухав потилицю і невдоволено скривився.

– Ну, почалося… – пробубонів Ярослав. – Ви що з ранку не поділили? На весь під’їзд чути!

– Синку! – заголосила Ганна Трохимівна, притискаючи долоні до щоки. – Полюбуйся на свою дружину! В моїх речах рилась, а тепер шматком хліба та ліками дорікає! Дожила на старість років!

Ярослав глянув на дружину й випростався.

– Христю, ти берега не плутай, – суворо сказав він, привалившись плечем до одвірка. – Мамі хвилюватись шкідливо. Чого ти причепилася до неї?

До цієї секунди у Христини ще теплилася слабка надія, що чоловік не знає махінацій матері. Що все це – самодіяльність свекрухи та вульгарної зовиці. Вона дістала з кишені домашніх штанів складений вчетверо аркуш у клітку.

– Ярику, скажи мені чесно, – Христина з надією подивилася на чоловіка. – Ти ж не знав, куди твоя мати мої гроші понесла?

Ярослав побачив знайомий папірець у її пальцях і одразу змінився в обличчі. Сон з нього злетів за одну секунду, але погляд він  сховав.

– Що ти там викопала? – буркнув він, дивлячись у підлогу. – Мало які папірці у мами лежать.

– Дуже цікаві папірці, – гірко посміхнулася Христина і розгорнула аркуш. – Пункт перший: «Заповіт баби не скасувати, нотаріус оформив чисто». Який жаль, правда, Ганно Трохимівна?

– Мало що я там писала! – огризнулася свекруха, припинивши зображати немічну стареньку. – Маю право знати закони!

– А ось пункт другий ще цікавіший, – повільно читала Христина.

– «Щоб відтяпати частку у квартирі під час розлучення, чоловікові треба збирати чеки на будматеріали зі своїм прізвищем. Довести, що вклав у житло дружини цілий стан».

Христина підвела очі на Ярослава. Той стояв біля одвірка, залившись густою фарбою до самих вух, і смикав край лляної сорочки.

– Так ось навіщо ти минулого тижня товарні чеки випрошував, – тихо промовила вона. – А я вчора на антресоль по демісезонне пальто полізла. І зазирнула у коробку з-під твоїх зимових чобіт.

– Навіщо ти туди полізла? – підвівся Ярослав. – Це мої особисті речі!

– Твої скарби там лежали, Ярику! – Христині раптом стало смішно крізь грудку, що підступила до горла.

– Чеки на два рулони дешевих шпалер для передпокою, пачку клею та китайський змішувач! Сильно ж ти вклався в мою двушко, любий!

– Вам юрист за мої гроші не пояснив, що з двома рулонами шпалер вас курям на сміх піднімуть?

– А ти не єхидничай! – гаркнула Ганна Трохимівна і притупнула ногою. – Тому юрист і сказав, що надійніший другий варіант! По-сімейному, по совісті!

– Так, другий варіант – просто диво! – Христина постукала нігтем по нижньому рядку аркуша.

– «Уболтати невістку продати бабусину двушку, трохи додати і взяти трикімнатну. А купівлю записати на  Ганну Трохимівну. Щоб Христина залишилася з носом, а потім частину грошей віддати Златі».

– Я нічого не пропустила?

Ярослав ступив до обіднього столу і з досадою махнув рукою.

– Та ти все перекрутила! – випалив він. – Ніхто з тобою розлучатися не збирався! Я ж для сім’ї намагався!

– Для якої сім’ї, Ярику?! – Христина у всі очі дивилася на чоловіка. – Залишити мене на вулиці – це для сім’ї?

– А як мені жити накажеш? – На підвищених тонах заявив Ярослав. – Живу у твоїй квартирі на пташиних правах! Ти сьогодні добра, а завтра тобі віжка під хвіст потрапить – і виставиш мене за поріг із двома коробками!

– І тому треба переписати моє єдине житло на твою маму? – ледь чутно спитала Христина.

– Продаси бабусину двушку і оформиш нову на маму – так усім спокійніше буде! – з викликом відрубав Ярослав, сідаючи на край табурету.

– Мама, людина літня, надійна, вона нікого не обділить! Зате я почуватимуся господарем у будинку, а не примаком!

– Саме так, люба! – підхопила Анна Трохимівна, повчально піднявши палець. – У нормальних сім’ях все спільне! А ти вчепилася за ці метри, ніби з собою їх на той світ забереш!

– Та ви хоч чуєте себе? – прошепотіла Христина.

– А що такого? – не вгамовувалася свекруха. – У Златки он двоє хлопчаків у тісноті ростуть, їй теж допомогти треба! Ти ж із Ярославом дітей не нажила, куди тобі одній такі хороми? Потрібно ділитися з ріднею!

Христина дивилася на них обох. У неї раптом так сильно занили плечі, наче вона всю зміну розвантажувала мішки.

Вона важко опустилася на табурет біля підвіконня, потерла пальцями скроні і втупилася в одну крапку на краю столу.

Три роки вона крутилася на двох підробітках і зводила чужі кошториси вечорами. Відмовляла собі в обновках та відпустці, щоб сплатити Ганні Трохимівні чергову платну клініку.

А найближчі люди за її кошт склали план, як позбавити її даху над головою.

– Христино, ну ти чого принишкла? – Ярослав вирішив, що дружина дає слабину і заговорив м’якше, майже вкрадливо. –  Подумаєш, сходили до юриста, порадились! Це ж просто підстрахування. Ми ж тебе не женемо нікуди.

– Звичайно, не женете, – глухо озвалася вона, не підводячи голови.

– Ну, ось бачиш! – Зрадів Ярослав. – Житимемо в трикімнатній всі разом. Маму до себе назовсім перевеземо, а її стару хрущовку здамо, Златці іпотеку гасити допоможемо. Краса ж!

– Свят-свят, – тихенько собі під ніс сказала Христина і підвела голову. Хвилинна слабкість пройшла без сліду.

– Виходить, усіх перевеземо? За мій рахунок?

– Чому за твій?! – обурилася свекруха і раптом схопилася за груди, зиркнувши на комод, де стояла  валеріанка.

– Ох, прихопило… Довела ти мене, безсовісна! Ярославе, накапай матері крапель! Три роки мені дрібницею своєю у вічі тицяє, а тепер у мо.гилу звести хоче!

Ярослав метнувся було до комода за краплями, але тут на підвіконні задзвонив телефон свекрухи.

Анна Трохимівна в ту ж мить прибрала долоню від грудей, жваво потяглася за апаратом і натиснула прийом, випадково тицьнувши пальцем у гучний зв’язок.

– Мамуль, ну що там?! – пролунав на всю кімнату дзвінкий, нетерплячий голос зовиці Злати.

– Ви з Яриком поговорили з цією куркою? Дотиснули її на продаж двушки? А то я вже рієлтору дзвонила, придивилася чудовий варіант!

Ганна Трохимівна змінилася в обличчі і зашипіла в динамік:

– Злато, замовкни зараз же! Я тобі передзвоню!

– Та чого мовчати, мамуль?! – весело торохтіла зовиця. – Юрист же чітко сказав: головне – щоб Христинка папери на тебе підписала, а далі справа техніки! Нам із хлопцями гроші до літа конче потрібні, ми на море зібралися!

Христина простягла руку і сама натиснула кнопку відбою на телефоні свекрухи. За стіною у сусідів мирно бубонів телевізор.

– “Курка”, значить? – прохолодно перепитала Христина. – «Справа техніки»? На море коштом моєї бабусі зібралися?

Ярослав застиг біля комода з валеріанкою в руці, не знаходячи що відповісти. Анна Трохимівна щільно стиснула рота в нитку і почала поправляти кофту.

– Ну, Златка завжди за словом у кишеню не лізе, ти ж її знаєш, – винно пробурмотів Ярослав, –  сказала зайвого згаряча…

– Ні, Ярику. Саме сьогодні всі сказали чисту правду, – викарбувала Христина.

Вона встала, вийшла до передпокою, дістала з антресолі коробку з-під зимових чобіт і повернулася до столу. Перевернула її – просто перед Ярославом посипалися м’яті касові чеки.

– Ось твій внесок у мою квартиру, – чітко сказала Христина. – Два рулони шпалер по акції та кривий змішувач. Забирай своє багатство, господарю.

– Ти чого починаєш?! – Вибухнув Ярослав, схоплюючись з табурету. – Я чоловік тобі, чи хто?

– До сьогоднішнього ранку був чоловіком. А тепер – квартирант на виселення, – відтяла Христина.

Вона взяла з комода свій телефон, набрала знайомий номер платної клініки і притиснула слухавку до вуха.

– Алло, пані? Доброго ранку, – голосно й виразно промовила Христя, дивлячись на побілілу свекруху.

– Скасуйте, будь ласка, запис Ганни Трохимівни на одинадцяту. І повернення авансу на мою карту оформіть, я платник. Так, лікуватись у вас вона більше не буде. Усього доброго!

Ганна Трохимівна підскочила з місця так швидко, ніби коліна в неї не боліли зовсім.

– Ти що твориш, гадино?! – розлютилася свекруха. – У мене курс розписаний! Мені без прогрівання та уколів не можна! Хто мені тепер платитиме?!

Христина дістала з медичної карти бланк декларації з сімейним лікарем свекрухи та поклала його на край комода.

– Ось ваша декларація, Ганно Трохимівно, – не моргнувши оком, відповіла вона. – Ідіть за місцем проживання в районну поліклініки.

– Там у черзі обговоріть, як у невісток житло віджимати. Або хай кохана дочка Злата замість моря вам на уколи розщедриться.

– Ярославе! Ти що мовчиш, як теля?! – накинулася вона на сина, розмахуючи тростиною. – Скажи їй! Примусь її негайно зателефонувати назад в клініку і все оплатити!

Ярослав ступив до дружини, намагаючись зобразити грізний вигляд.

– Христино, годі! Зараз же поверни запис! І вибачся перед мамою, поки я не розлютився! А то я…

– А то що, Ярику? – Христина зміряла його глузливим поглядом. – Змішувач у ванній відкрутиш і до мами підеш? Так я тобі допоможу!

Вона зробила крок у передпокій, викотила до порога дорожній баул свекрухи і поставила поруч порожню коробку з-під чобіт.

– Давай, чоловіче, не стримуй себе! – Христина кивнула на полицю з його інструментами.

– Складай свій шурупокрут і сорочки. Баул у Ганни Трохимівни на коліщатках, котити до зупинки зручно. Даю пів години на збори.

– Та кому ти потрібна будеш у сорок шість! – вигукнула свекруха, хапаючи з підвіконня свій телефон та декларацію.

– Ще приповзеш до нас, лікті будеш кусати! Пішли, синку, збирайся! Нічого нам перед цією скнарою  принижуватися!

Збиралися вони галасливо, але на диво квапливо.

Тільки Анна Трохимівна все  голосила про невдячну невістку, а Ярослав раз у раз заглядав у кімнату – все чекав, що дружина схаменеться, кинеться його утримувати і суне матері гроші на клініку.

Але Христина знову увімкнула праску і почала спокійно відпарювати свою світлу блузку.

Тільки коли на сходовому майданчику загудів викликаний ліфт, вона вийшла в передпокій, замкнула замок і викинула у відро для сміття забуту свекрухою  валеріанку.

Минуло три місяці. Ярослав із двома картонними коробками перебрався до матері в її стару хрущовку на околиці і досі оббиває пороги автосервісів – знову лагодить свою машину в кредит.

Минулого тижня Христина випадково зустріла колишню свекруху біля перукарні.

Ганна Трохимівна стояла біля лавки, спираючись на тростину, і голосно скаржилася сусідці, що рідна дочка Злата зовсім сором втратила.

Поїхала з пацанами у відпустку і затиснула матері гроші на санаторій, а з Ярослава сенсу трохи, він у матері з пенсії на бензин стріляє.

Помітивши Христину в новій бежевій дублянці, Ганна Трохимівна гордо підняла підборіддя, перехопила зручніше пакет з продуктами і так бадьоро пішла до свого під’їзду, що зовсім забула накульгувати, – мабуть, вирішила, що вже немає сенсу. Слушне рішення, – їй дійсно було начхати! За що боролися…

You cannot copy content of this page