Я хочу розповісти про психологічну імпотенцію чоловіків, про те як ми жінки робимо їх безпорадними й безвідповідальними.
Якось у нас вже традиційно повелося, що дівчинку виховують в строгості, вона повинна багато вміти й батькам допомагати, і добре вчитися. Загалом, для дівчат суспільство ставить високу планку.
А ось до хлопців таких вимог немає: добре якщо допомагає батькам, але якщо хоч іноді допомагає батькові – і то добре, добре якщо навчається старанно, але і трієчники – теж не біда, аби не курив, не пив, не пішов в погану компанію.
І ось зустрілися одного разу дівчинка-відмінниця, спортсменка, але не комуністка – я і хлопець – і так зійде – мій чоловік. Кохання-зітхання, весілля і рожеві окуляри надовго.
Я ще перед весіллям влаштувалася на непогану роботу. Платили спочатку трохи, потім більше і більше. Але і попит був великий, роботи багато, відповідальність скажена: одна невелика помилка коштувала б мені декількох зарплат.
А чоловік у цей час перебивався однією халтурою раз на пів року – він будівельник. Пів року працював охоронцем за мінімальну оплату, потім пів року шукав гідну роботу, при цьому весь день вдома і навіть не ходячи на співбесіди.
Потім знову пів року якоїсь недолугої роботи й знову пошук себе.
Звісно, я його потім вже почала пиляти, це його вистачало, він йшов в загули, потім обіцяв, що все буде добре, я вірила і все повторювалося нескінченну кількість разів.
І ось я завагітніла. Народився син. Моєї до декретної зарплати не вистачало вже на забезпечення всієї сім’ї й на додаткові витрати на вітаміни, аналізи. Ми, а точніше я, влізли в кредити. Мені навіть довелося оформити кредит, щоб були гроші на пологи. А бурхливий батько присягаючись обіцяв знайти роботу.
І він її знайшов, коли народився малюк, коли мені була потрібна його допомога, він влаштувався на чергову диво-роботу, де навіть мінімалку затримували місяцями, де він пропадав цілодобово.
Були дні, коли я – мама, яка годує їла одну гречку, бо на решту грошей просто не було. Навіть коли прийшла лікар і сказала, що дитина голодна, через те, що молоко пусте, там одна вода, ніхто навіть ніде і почухати не подумав.
Логічним завершенням всієї моєї історії було розлучення. Але це не кінець моєї розповіді.
Після розлучення вже колишній чоловік спробував жити як і раніше, але він швидко нахапався купи боргів і дійшло вже до того, що йому ніхто не позичав. І тут сталося диво – він почав працювати.
Зараз я не скажу, що він працює на суперпрестижних посадах, він працює охоронцем в нічні зміни, днем, не кожен день, займається закупівлею товарів для одного магазину, їздить з регулярною періодичністю на будівництва в інші міста. Я прекрасно розумію, що так працювати нелегко, але ж робота, як виявилося, є.
Виходить, що поки дружина, через власну дурість та за мовчазної згоди чоловіка, взяла на себе роль добувача і регулярно приносила і хліб, і масло на хліб, чоловік собі спокійно сидів удома або зображував зайнятість. Але коли фінансові надходження припинилися, голод змусив чоловіка крутитися.
До речі, він навіть пішов відкривати категорію на права, щоб можна було водити фури й автобуси, хоча до цього я йому 3 роки пропонувала зробити це, але весь час знаходилися якісь відмовки.
Мораль цієї байки така: не потрібно жінці брати на себе роль добувача і тим самим робити чоловіка безвідповідальним, психологічним імпотентом. Я ось іноді думаю, а якби я тоді “включила” мудру жінку і посиділа б разом з коханим на дієті в межах його доходів, може бути все склалося б абсолютно інакше?
