Вже давно ми з чоловіком взяли іпотеку. Придбали убиту двокімнатну хрущовку, де потрібно було робити капітальний ремонт.
Сто разів встигла пошкодувати, що вирішили брати житло дешевше. Мама та вітчим на честь новосілля зробили нам подарунок – гроші на ремонт, двісті тисяч гривень.
Все зробили максимально бюджетно: підлогу поміняли самі, старі дошки прибрали, фанеру постелили, а на неї, недорогий лінолеум.
Вікна та двері, теж економваріант, шпалери купили дешеві, без візерунків, зате не треба було голову морочити над поєднання кольорів.
Свої кошти, які дивом зекономили, теж вклали. Меблі у нас були, частина побутової техніки теж. Єдина надмірність, яку ми собі дозволили, це кондиціонер у нашій спальні. У кімнаті дітей його встановлювати не стали.
Пів року, мабуть, тривав наш ремонт. Коли закінчили, запросили у гості батьків. Дуже “весело” було сидіти та слухати, як мама, вітчим і батьки чоловіка, виступили проти нас єдиним фронтом.
– Краще б про дітей подумали, купили б їм класний лінолеум із малюнком у вигляді трави, чи всяких доріг, шпалери можна було купити із супергероями.
– Кімната, взагалі на дитячу не схожа. Зате про себе ви подумали, кондиціонер купили, килим он який шикарний у вас на підлозі, а у дітей гола підлога, – це квінтесенція з усього сказаного батьками.
Але, вишенькою на торті, була мамина репліка:
– Знала б, що ви так нерозумно грошима розпорядитеся, нічого б не дала. Гаразд, сама винна, треба було уточнити, що гроші для онуків, але я думала, у вас самих вистачить розуму подумати в першу чергу про дітей.
За кондиціонер ми віддали тринадцять тисяч. З установленням допоміг знайомий чоловіка, він узяв із нас символічну суму, оскільки чоловік колись витягнув його із великих неприємностей.
Порівняно із загальними витратами на ремонт, купівля кондиціонера, не крапля в морі, але близько до цього. Мені було образливо!
Ми з чоловіком старалися, більшість робіт робили своїми руками. Залишилося тільки ванну кімнату і туалет упорядкувати, ми їх добре відмили, у ванній стіни пофарбували, в туалеті шпалери наклеїли, на підлогу килимки кинули.
За натяжні стелі по всій квартирі віддали понад двадцять тисяч. Коли гості пішли, я мало не заплакала. Все найкраще дітям? Але ж ми з чоловіком діти наших батьків.
Вони нас так соромили за кондиціонер, ніби ми з чоловіком останнє у своїх дітей забрали, щоб його поставити. Права мама – краще взагалі гроші б не давала. Поступово самотужки все зробили б, ніяких косих поглядів не було б.
Коли я була дитиною, у мене взагалі своєї кімнати не було, я жила з бабусею, яка голосно хропіла. Мій стіл для уроків бабуся завжди завалювала своїми нитками.
Коли я просила так не робити, мама перша приймалася твердити, що в мене ще соплі під носом, щоб вказівки давати.
Чоловік у дитинстві жив один у кімнаті, але його кімната використовувалася, як склад: квіти свекрухи, дошки свекра, мотузки були натягнуті, для сушіння одягу. Ніхто навіть не стукав, перед тим, як зайти.
Такі у нас із чоловіком були умови у дитинстві. Ми виросли, обзавелися дітьми. І що зробили наші батьки? Закидали нас камінням через відсутність кондиціонера у дитячій кімнаті! Це маячня якась, чи просто я нічого не розумію?
Після тих посиденьок спілкування з батьками пішло на спад. Зараз, якщо раз на рік бачилися, то вже добре. Образа за той день нікуди не поділася! Як би ви оцінили вчинок батьків?
