Це історія про самотнього літнього чоловіка. Дружини його не стало ще сім років тому.
Йому важко було змиритися із втратою, єдиною розрадою для старенького став мопс по кличці Жужик. Чоловік його взяв із собачого притулку. Хоча цей чоловік вже мав дорослих дітей, та вони теж не розкошували, достатку великого не мали.
Пенсії ледве вистачало на прожиття. Щоб якось виживати, дідусь збирав склотару, часто ходив по порожні пляшки до сусідів, вони були не проти допомогти.
Все одно довелось на смітник виносити, а так прийдуть заберуть біля самого порога.І песика утримувати теж допомагають. То якісь харчі передадуть, то повідець новий куплять.
Пощастило старенькому з сусідами, одним словом.Назбиравши склотари, дідусь щомісяця відвозив її стареньким Жигулем зі своїм вірним напарником Жужиком у пункт приймання склотари.
Звісно, можна було здавати й на пивзавод, він знаходився набагато ближче від дому старенького, але на пункті приймали за ціною на декілька копійок більшою.
А для чоловіка цінував кожну гривню.І ось знову кінець місяця, настав час відвозити назбирану склотару.
З самого ранку дідусеві не щастило. То машину не міг завести, то глухла по декілька раз. То ящик з пляшками впав із табуретки.
Вже стільки всього трапилось за день, що здавалося, може, вже досить? Та це все, мабуть, було попередженням. Краще б у цей день дідусь все-таки залишився вдома, бо виїжджаючи з повороту наткнувся на Мерседес.
Добре, що обійшлося без серйозної аварії, та подряпини на обох машинах все ж лишились.Водій машини вибіг, щоб оглянути пошкодження і прицінись скільки потягне ремонт.
Переляканий дідусь вийшов до нього зі своїх Жигулів. Він був у паніці, не знав, що й чекати. А водій Мерседеса поглянув на старого, й каже:– Ну, що? Як платити збираєшся?– Не знаю.
Моє стареньке авто без страховки, а пенсії ледь вистачає на прожиття.- опустивши очі відповів дідусь.– Ти, хоч розумієш, як вляпався, телепню?,- розлючено заявив водій Мерседеса. Він підійшов до старого і міцно струсонув його за плече.
Цю всю картину побачила дідусева сусідка, яка завжди допомагала йому чим могла. Вона підбігла до водія, що люто штовхнув старенького і кілька разів стукнула його торбою по спині.
Здійнявся галас:– Не чіпай старенького! Ти осліп, чи що? Він і так ледь стоїть. Що ти його штовхаєш! А як би батько твій у таку халепу втрапив?
Хотів би, щоб з ним так само повелися?,- не вмовкала жінка.Зате водій ато вмить замовк. Він навіть почервонів від хвилювання, ледь стримуючи сльози уявив, що б було, як би й справді таке трапилось з його батьком.
Розпачу додало ще й те, що виявляється, свого тата він втратив ще в десять років. Чоловік не знав, як вибачатись! Він попросив у старенького номер телефону. А потім став допомагати.
