З чоловіком нам довго не вдавалося завести дитину. Куди ми тільки не зверталися, лікарі руками розводили. Все в нас гаразд, начебто, а дітей як не було, так і немає.
І ось через шість років шлюбу я раптом була при надії. І це було як диво, якийсь подарунок небес. Я на крилах літала. Я буду мамою!
Стас чомусь, навпаки, стримано поставився до майбутнього батьківства. Втім, мене це мало хвилювало в той час, оскільки весь час була зайнята – то обстеження, то прийомами лікарів.
Я думала, що Стас просто розгубився, не міг ще до кінця усвідомити, що ми станемо батьками. А коли мені лікарі сказали, що будуть двійнята, я насамперед поспішила до нього на роботу, щоб поділитися цією радістю. Телефоном не хотілося повідомляти таку важливу інформацію.
Стаса я побачила біля офісу. Він стояв з якоюсь доглянутою дамою, вони мило розмовляли, мене не помічали. І тільки я хотіла гукнути його, як мій голос завмер. Ця фарбована лялька раптом обійняла чоловіка за плечі, він поцілував її. Вона засміялася, щось мило защебетала, а я стояла і дивилася.
Нарешті, Стас повернув голову, і наші погляди зустрілися. Від образи в мене став ком у горлі, мене трясло. Сліз не було, хотілося просто підійти та вчепиться цій лахудрі у волосся. Стас, мабуть, все зрозумів і закрив свою пасію собою.
– Олено, ти що тут робиш? – Запитав він трохи розгублено.
– Та ось милуюсь вашим щастям, – відповіла я і підійшла до них ближче.
Я спромоглася взяти себе в руки, кидатися ні на кого вже не збиралася. Адже мені зараз не тільки про себе думати треба, варто поберегтися. А тітка ця мовчала, тільки здивовано кліпала нарощеними віями, та за чоловіка мого ховалась.
– Ну що ж, – спокійно промовив Стас, – мабуть, це й на краще. Не доведеться тобі щось пояснювати. Ми з Аллою кохаємо один одного.
– Кохаєте? – З сарказмом запитала я, – і як давно?
– Ми вже п’ять років разом.
П’ять років! У мене навіть в очах потемніло від почутого. І всі ці п’ять років я навіть думки не припускала, що мій чоловік мені зраджує. Добре шифрувався, негідник.
– Ах, ти покидьок! – крикнула я, – і ти курка фарбована! Ти ж знала, що він одружений.
– Не смій ображати Аллу! – Підвищив голос Стас, – вона мій бос і моя кохана жінка.
– Бос? Кохана жінка? – повторила я, і сльози таки зрадницьки побігли з очей. – А я хто? Стасе, я ж чекаю наших дітей! Як ти міг? Стасе, мені лікар сказав, що в нас двійня буде.
Алла, мабуть, вирішила, що з неї досить цієї щирої сцени та пішла в офіс. А Стас, нічого не відповівши, побіг за нею.
Я ще постояла в розгубленості, дивлячись їм у спини, а потім помчала до автобусної зупинки.
Я їхала додому і плакала в салоні автобуса, інші пасажири співчутливо поглядали у мій бік, одна бабуся навіть запропонувала води.
– Люба, не засмучувайся так, – сказала вона, – у твоєму становищі не можна себе доводити.
У моєму становищі … Так, живіт вже був кругленький. Жінка в положені та ще й плаче – сумне видовище.
Як я дісталася до квартири, пам’ятаю погано, лежала до самого вечора на дивані. То спала, то плакала. А ввечері прийшов чоловік разом з Аллою. Вона тільки заглянула в кімнату і вийшла, а Стас сів навпроти дивана на стілець і глянув на мене.
– Отже, так, – сказав він, не дивлячись на мене, – збирай свої речі та їдь. На розлучення я сам подам.
– Стас, одумайся, – прошепотіла я в сльозах, – куди я поїду?
А мені справді не було куди їхати. Батьки жили в селі і їх вже давно не стало, родичів близьких у мене не було, та й грошей теж. Адже я не працювала, Стас на цьому сам наполіг, коли ми тільки одружилися.
І тут у кімнату зайшла Алла.
– Я орендую тобі квартиру і дам грошей, – сказала вона, – тільки для цього ти маєш виконати одну умову. Ти ж сказала, двійня в тебе буде? Це добре. Як діти з’являться – одну дитину можеш собі залишити. А другу віддаси нам зі Стасом.
– Кого вам віддати? – Прошепотіла я в жаху, нахабство цієї дами просто паралізувало мене.
– Другу дитину, – спокійно сказала вона, – ти не хвилюйся, у лікарні я про все домовлюся. І всі будуть задоволені. Ти з дитиною та грошима, і ми зі Стасом станемо батьками. Я просто через вік і деякі складнощі зі здоров’ям не хочу ризикувати.
– І правильно, – промовила я, – такі тварюки, як ти, не повинні розмножуватися!
Більше й слова їм не відповіла, зібрала свої речі та вийшла геть із квартири. А Стас ще кричав мені слідом, щоб я не була дурепою, подумала. Адже Алла діло пропонує. А мені було гидко бачити та чути цю парочку. Віддати свою дитину? Та нізащо!
Я блукала нічними вулицями з валізою, не знаючи, куди податися. Плакала в голос, себе шкодувала, своїх дітей, які не з’явилися ще на світ, проклинала Стаса.
Потім мене прихистила подруга, я жила в неї до розлучення. При розлученні я подала на розподіл майна та отримала половину квартири. Колишній мусив мені виплатити половину вартості.
Я знайшла собі квартиру в оренду та переїхала туди. І там вже з’явилися на світ мої дітки. Мені постійно допомагав з усім товариш чоловіка подруги Андрій.
Якось я захворіла і нікому було доглядати дітей, тому що мені самій потрібен був догляд. І Андрій привіз мені ліки та запропонував лишитися наглядати за дітьми. І знаєте, лишився назавжди!
Зараз у нас двоє чарівних синів. Я знову в положені, цього разу у нас з Андрієм буде спільна дитина. І все добре. А про Стаса я забула, як про страшний сон. Не знаю як він живе. Так мені й все одно.
