Коли батьки були на роботі, я взяла новий велосипед

Дитинство моє пройшло у маленькому селі, де була лише початкова школа. У класі нас було всього сім осіб, а наступного навчального року, до школи мали піти лише двоє дітей. Тож після нашого класу школи в селі не було взагалі.

Далі ми навчалися у школі у сусідньому селі, до якого було чотири кілометри. Взимку нас возив колгоспний автобус, а навесні та восени ми їздили на велосипеді.

Моїй старшій сестрі батько купив новий велосипед, а мені зібрав із двох старих. Мені теж хотілося їздити на новому, але до фінансових планів моїх батьків така покупка не входила.

До школи нас їздило п’ять класів, ми серед них були наймолодші. Спочатку всі нас обганяли, але згодом ми вже їздили наввипередки один з одним. Обдерті коліна та поламаний велосипед були звичайною справою. До серйозних травм поки справа не доходила.

Але коли я перейшла вже у сьомий клас, і на відмінно закінчила навчальний рік, мені купили новий велосипед, хоча я й натякала батькам, що хочу модне моноколесо. Але мене все одно було стільки радості! Але до першого вересня було ще три місяці, а покататись хотілося зараз. І коли батьки були на роботі, я взяла новий велосипед і вирішила, що поки вони прийдуть, я вже буду вдома і ніхто не дізнається про це.

Їздила я добре, але, напевно, цього разу я занадто нервувала, що взяла велосипед без дозволу. І на трасі майже відразу ж я не змогла розминутися з мотоциклом і впала. Я зламала ногу і дуже злякалася, але ще більше боялася, що про це дізнається батько. Адже велосипед був погнутий від зіткнення із мотоциклом. Мені було і страшно, і соромно. Мотоцикліст був із нашого села, відвіз мене до лікарні і вже із загіпсованою ногою привіз додому.

Побачивши батьків, я розплакалася, але батько сказав тоді головне, що зі мною все гаразд, а велосипед можна відремонтувати або купити новий. А до першого вересня я вже мала новий велосипед, а на старому, після ремонту, тато їздив на роботу ще довго. Батька вже давно немає, а я досі пам’ятаю цей випадок і вдячна йому за все.

Related Post

Ніколи не зрозумієш людину, поки не прийдеш її шляхНіколи не зрозумієш людину, поки не прийдеш її шлях

Таїсія Леонідівна, 48 років, життєрадісна особа. А я завжди була вражена її спрагою до життя. Ця жінка простотнемвміє по іншому. А от Люда, наша співробітниця постійно їй заздрить. Одного разу

Олегу замовили впіймати аферистку МаргаритуОлегу замовили впіймати аферистку Маргариту

… Олег через вулицю спостерігав за головним входом офісу банку. Через якийсь час з банку вийшла вона. Та сама фатальна красуня Маргарита, пекуча брюнетка. На ній був чорний модний піджак,

Думала що зустріла справжнє кохання, а насправді отримала купу грошейДумала що зустріла справжнє кохання, а насправді отримала купу грошей

Я була починаючою актрисою, тоді тільки намагалася будувати кар’єру, ще не знала в не розуміла як побудований цей світ. Я вивчилася на акторку, тепер ходила на різні проби, намагаючись влаштуватися