Уже зараз, через багато років я розумію, що завжди була класичною жертвою. Чоловік часто кривдив, завдавав біль, маніпулював. А я намагалася йому догодити, у всьому собі відмовляла.
Тому, коли дізналася про коханку, вирішила, що я «недопрацьовую» – недостатньо хороша як жінка, недостатньо намагаюся як дружина. Жалість до себе з’їдала, хотілося дізнатися, що ж такого є в ній, чого немає в мені?
За геотегу в соцмережах я дізналася, де буває моя конкурентка. І так вийшло, що йти на зустріч довелося б з дочкою – її просто не було куди подіти, ні з ким залишити.
Чомусь мені спало на думку, що чотирирічна дитина повиннна викликати жалість і співчуття у розлучниці, у неї повинна прокинутися совість. Я плакала, принижувалася, просила залишити нашу сім’ю в спокої і не позбавляти дитину батька.
Але, мабуть, цій жінці було плювати, тому що вона тут же подзвонила моєму чоловікові і про все розповіла.
Варто було нам з дочкою переступити поріг будинку, як я відразу зрозуміла: чоловік все знає, і він цим незадоволений.
Він почав кричати, що я дурна, раз лізу в його справи. Я намагалася його заспокоїти, але він тільки сильніше злився, відважив мені ляпаса.
Наступного ж ранку я зібрала речі і втекла разом з донькою. Тепер я вдячна тій самій коханці. Не познайомившись ми з нею, якби не з’явилася вона в моєму житті, я ніколи не зважилася б на розлучення.
