Якось давно, на початку нульових, мені пощастило потрапити в дружини чоловіка західної культури.
А передісторія була така: може хто з вас ще пам’ятає, що тоді по телебаченню транслювалося багато бразильських, мексиканських і інших серіалів?
Я, мабуть, переглянула “клон”, якщо хто не зрозумів, був телесеріал такий, йшов на першому каналі. Там показували дуже красиве життя жінок у тих країнах.
І я захотіла стати однією з них. Довго не могла підшукати відповідного кавалера. Чоловічою увагою я була не обділена, тому багато було у мене залицяльників, а ось відповідного все не було.
І ось, коли я вже зневірилася його знайти, він з’явився в моєму житті.
Все сталося раптово. Було якесь свято, точно вже й не пам’ятаю. Може навіть день народження у когось. І так вийшло, що ми з ним познайомилися. Я коли дізналася, що він мусульманин, то відразу зрозуміла, що це те, що мені потрібно!
Роман у нас розвивався бурхливо і красиво. Спочатку його рідня була проти, але потім прийняли його вибір. Коли ми вирішили одружитися, всі наполягали, щоб я перед цим прийняла іслам. А я рада була прийняти.
Хотіла бути такою як Жаді з цього телесеріалу Клон. Ми одружилися і перед Богом і законним шлюбом. Він довчився і ми відразу поїхали до нього на батьківщину.
Там же для мене почалося справжнісіньке пекло. Не хочу сказати, що там народ поганий. Просто різні ми занадто.
Виховання у нас різне. Там жінці потрібно бути покірною, я ж зі своїм характером ніяк не вписувалася в загальноприйняті норми. Сприймала я своє заміжжя як рабство. Бо вдома у чоловіка я зобов’язана була доглядати не тільки за ним, але і за його матір’ю, батьком, сестрою і братом.
Тоді ще не використовувалися так широко випрані машини автомат. А у них в сім’ї так взагалі навіть звичайної пралки не було. Тому доводилося мені прати всю білизну руками. Терла на спеціальну дошку. Як мене вимотувало це прання. Роздирала руки.
Та й взагалі в їхньому будинку я опинилася на самому нижчому щаблі. Ніхто не зважав зі мною і сприймали як прислугу. Принеси, подай, попери. А ще вони тримали свійську худобу та мені доводилося за ними ходити.
Я швидко зрозуміла, що не так все казково як в кіно. і що я не Жаді зовсім, а рабиня Ізаура. Всі кому не лінь верховодили мною. І я не витримала і почала показувати характер. Так і говорила, що якщо їм потрібна прислуга, нехай наймають.
На мене почали скаржитися чоловікові, а той почав мені про це говорити, це булонеприємно. Та й я тоді усвідомила, що у мене в їхньому будинку немає навіть захисту. Немає плеча на яке можна спертися. І що не хочу я більше жити тут. Але так просто то не втечеш. Продовжувала я жити і варитися у всьому цьому. Зі своїми родичами практично спілкування не мала.
І якось через всі ці нервування я втратила дитину. Я навіть гадки не мала, що вагітна. Від стресу у мене місячні не приходили практично з початку мого проживання там. Це було останньою краплею.
Ми довго після цього розмовляли з моїм чоловіком і потрібно віддати йому належне він мене відпустив. Хоч у них це не вітається, він теж зрозумів, що я не те що потрібно. Спасибі йому за це величезне.
Нас розвели, але він сказав, що перед Богом ми так і залишимося чоловіком і дружиною. І досі з ним підтримуємо відносини. Він вважає, що я його перша дружина. На відстані я нормально спілкуюся з усією його ріднею. Вони то хороші люди, просто звичаї у нас різні занадто.
Мені якось більше до душі свої звичаї. Я сама з України, виросла і вихована по іншому, не так як вони. Тому вважаю, що шлюби краще укладати такі, щоб і віра одна була і менталітет. Так краще знаходити взаєморозуміння. Зараз я живу в цивільному шлюбі. Штампу в паспорті більше не хочу. Є синочок, три рочки нам вже. От якось так.