Коли тебе чимось дуже довго лякають, то через якийсь час тобі стає вже не страшно. Ось і мій чоловік перегнув ціпок у своїх погрозах.
До декрету у нас все було чудово. Я працювала, приносила додому гроші, чоловік нормально себе поводив. Ми ділили бюджет порівну, як і домашні обов’язки.
Для мене ця картинка була цілком повсякденною. Я виросла в сім’ї, де тато міг без проблем помити посуд чи приготувати вечерю. Жодного разу не чула від нього, що це не чоловічі заняття.
Тому для мене стало неприємним відкриттям, що мій чоловік не пройшов перевірку декретом. Почалися скандали, що я цілими днями вдома, він один забезпечує сім’ю, але на нього ще й домашні справи хочуть повісити.
Наче в одну мить я з коханої жінки перетворилася на прислугу. А чоловік взяв ще звичку лякати мене що піде із сім’ї. Ми якось посварилися, причому серйозно, я хотіла зібрати сумку і поїхати до батьків, щоб трохи прийти до тями після скандалу, але чоловік встав у дверях.
– Якщо ти це зробиш, я від тебе піду, – заявив він мені крижаним голосом.
Почався новий виток скандалу, але я так і не поїхала до батьків. Мабуть, це було моєю помилкою: чоловік сприйняв мої дії як слабкість, тому фраза “якщо ти це зробиш, я від тебе піду”, стала звучати постійно.
Я хотіла перед своїм днем народження сходити до салону краси. Майже рік там не була, а зараз вже хочеться привести себе до ладу. Те, що я в декреті, не повинно заважати мені виглядати нормально.
Чоловік почав влаштовувати скандал, що це марна трата часу, він не дасть ні копійки. Я відповіла, що в мене є гроші, тому я все одно туди піду.
Мені тоді батьки зробили подарунок спеціально грошима, щоб я могла сходити та порадувати себе. Але чоловік заявив, що якщо я витрачу гроші на таку дурість, а не на сім’ю, він від мене піде.
“Не дурістю для сім’ї” виявився фаст-фуд із доставки, піца там усяка, картопля-фрі. Це важливіше, звісно. Я нікуди на той раз не пішла, але для себе твердо вирішила, що в житті потрібні зміни. Розлучатися з чоловіком зараз не варіант, тому що жити буде ніде і нема на що.
Батьки мене, звичайно, не покинуть, але я не хочу звалюватися їм на шию з дитиною. Потрібно було підготувати подушку безпеки на випадок якщо чоловік піде. Я домовилася на роботі, що офіційно я з декрету не виходитиму, але вони скидають мені завдання, які виконую за певні гроші.
Звісно, щось термінове я не брала, бо працювати з маленькою дитиною на руках складно. Але вистачало і роботи, де оперативність була не така важлива. Я працювала, коли дитина спить чи грає, а ще вночі, коли чоловік вже спить. Не хотіла, щоб він знав про мою роботу: мені треба було відкладати ці гроші.
Тоді стало простіше терпіти постійні концерти за заявками, які так полюбив влаштовувати мені чоловік. Мабуть, моє підпорядковане становище йому дуже подобалося і він не втрачав шансу це продемонструвати. Він же головний у домі.
Але зараз я простіше до цього відношусь, бо розумію, що залишилося зовсім недовго. На його останніх “виступах” із постійним хітом “я від тебе піду” мені навіть розсміятися хотілося.
Я майже два роки неофіційно підробляю на власній роботі. Спочатку були разові завдання, а тепер вже доводиться майже всю ніч працювати, але й виплати мене теж радують, звичайно.
Вже зібрала дуже хорошу суму. У місті, де живуть мої батьки, я зможу спокійно взяти в іпотеку двокімнатну і платіж буде невеликим, за пару років виплачу.
Начальство вже зрозуміло, що я цілком нормально працюю на віддаленні, тому є домовленість, що після виходу з декрету працюватиму з дому, просто зміниться навантаження та початок робочого дня. Так що в мене все готове до того, щоб при черговому крику “якщо ти це зробиш, я від тебе піду” просто відправити чоловіка кудись якомога далі. А потім розвернутися та поїхати.
Я втомилася від його ставлення до мене. Самостверджуватись за рахунок жінки, яка подарувала тобі дитину – це низько і підло, мені такий супутник по життю не потрібен.
Якщо чоловік захоче відновити стосунки, то йому доведеться дуже постаратися, і навряд чи я колись йому довірятиму так, як робила це раніше.
