Мама дуже неприємно здивувала. Не знаю, що це, просто заскок чи якийсь старечий маразм почався – від рідних онуків та дітей ховати їжу, щоб ми її не об’їдали. Коли таке було загалом? Відчуваю себе тепер якоюсь поганню, яка в матері останній шматок забирає

Мама дуже неприємно здивувала. Не знаю, що це, просто заскок чи якийсь старечий маразм почався – від рідних онуків та дітей ховати їжу, щоб ми її не об’їдали. Коли таке було загалом? Відчуваю себе тепер якоюсь поганню, яка в матері останній шматок забирає.

Ми з сестрою вже давно самі мами, в неї двоє дітей і в мне двоє. Її хлопчики на два роки старші будуть. Живемо своїми сім’ями, самотужки, на батьківській шиї не сидимо, милості від долі не чекаємо. Слава богу, що обидва декрети вже позаду, старший у мене зараз у школу готується, восени піде, молодший піде за рік.

На початку сімейного життя ми, як і багато молодих сімей, зіткнулися з питанням іпотеки. Спочатку копили, зараз платимо й досі. І платити ще не один рік, але після того, як я вийшла з декрету, платежі вже не висять на шиї важким вантажем. Хоча вільних грошей, як і раніше, вкрай мало.

На батьків ми із чоловіком не розраховували. У мене одна мама, у чоловіка на батьках ще його молодший брат та не зовсім здорова бабуся. Максимум могли попросити підстрахувати нас із дітьми на якийсь крайній випадок.

Мама про те, що вона не може допомогти дочкам переживала. Засмучувалася, що за життя нічого не нажила. Але ми її переконували, як могли. Не всі народжуються із золотою ложкою в роті, що вдієш. Але мама і з нас не трясла грошей, жила на свої, а це вже непогана допомога.

Поки діти були зовсім малі, ми до мами їздили рідко. Живе вона далеко від нас, та ще і їхати з пересадками. Вона до нас теж їздила рідко, для неї дорога була дуже важка, у транспорті маму захитує. Але коли діти підросли, ми намагалися щотижня з’являтися у бабусі.

Мені здавалося, що я роблю правильно, адже онуки мають бачитися з бабусею. Сама мама була наче рада нашим візитам.

У нас, як я вже говорила, з вільними грошима було погано, але я все одно щоразу привозила якісь гостинці до чаю. Приїжджати з порожніми руками мені було ніяково. Мама ж завжди засмучувалася, що нічого смачненького для онуків у неї немає, ніби ми до неї поїсти приїжджали.

Але минулими вихідними я їхала не з порожніми руками. Батькам чоловіка від якихось друзів перепала половина свинячої туші. Поділилися вони й з нами, а я вирішила поділитися м’ясом із мамою. М’ясо гарне, сільське, з кісткою. Ледве дотягла пакет і двох дітей до мами.

У нас воно лежало в морозилці нормально, але у мами холодильник старий, морозилка маленька, м’ясо туди не вмістилося таким шматком. Вирішили розморозити, порізати та розкласти нормально.

– Де в тебе таз? Туди треба покласти м’ясо, щоб не текло.

Мама відповіла, що на балконі, я туди й попрямувала. Але у вказаному місці не знайшла. Почала шукати по всьому балкону, і замість таза виявила пакет із продуктами. Там був сир, ковбаса копчена, йогурти, фрукти та цукерки.
– Ну що ти там возишся, я ж сказала… – Зайшла мама за мною, і побачивши пакет осіклася.

На моє німе запитання мама вирвала у мене з рук пакет і випхала мене з балкона.
– Мамо, а це що і чому на балконі? – Все-таки спитала я, коли зрозуміла, що сама мама пояснювати нічого не збирається.
– Продукти. У мене пенсія маленька, я собі трохи всього купую, але можу це на тиждень розтягнути, а то й на дві. А вам це на зуб, разок чай попити.

Прозвучало так, ніби ми її постійно об’їдаємо, довели людину, що їй продукти довелося ховати від нас. Хоча такого ніколи не було. У гості ми з дітьми до мами завжди ходимо ситі. Я дітям ще якісь сирки купую на випадок, якщо зголодніють. Все, щоб маму вкотре не напружувати. А вона все одно від нас із холодильника продукти на балконі ховає.

Я швидко зібрала дітей та пішла. Перебувати у мами було ніяково. Здавалося, що я їй завдаю незручності навіть однією своєю присутністю. Вона, звичайно, нічого не говорить, але вона і про продукти раніше не говорила, а виявляється, боїться, що ми її об’їмо.

Тепер вирішую для себе кілька питань: перше – чи говорити про цю ситуацію сестрі, друге – як тепер спілкуватися з мамою. Начебто сестрі сказати треба, та й підмиває розповісти, але раптом і сестра на неї образиться. Або раптом з’ясується, що при ній мама продукти не ховає, тоді мені стане ще прикріше.

І як тепер спілкуватися із мамою? Телефоном я зможу розмовляти, як ні в чому не бувало. Інша річ у гості їздити. Цього тепер робити не хочеться зовсім, але діти проситимуться до бабусі, а що я їм скажу?

You cannot copy content of this page