Володимир був єдиним сином у Лариси Миколаївни. Вона відрізнялася суворістю і вимогливістю, і завжди вважала, що її Вовчику потрібно більше уваги та турботи, ніж будь-кому іншому.
Тому мати часто дзвонила йому і просила приїхати в гості, причому обов’язково одного, без дружини та дитини.
– Володю, любий мій, приїжджай до мене завтра ввечері, – говорила Лариса Миколаївна, коли вони розмовляли телефоном. – Мені так хочеться побачити тебе! Але тільки без Люби та онука, гаразд? Ти знаєш, що в мене голова болить від шуму.
Володимир знав, що це не правда. Його мати ніколи не скаржилася на шум, коли він приходив до неї з Мишком.
Чоловік чудово розумів, що за цими словами ховається щось більше – невдоволення Любою.
Володимир почував себе винним перед дружиною, але не міг відмовити матері.
– Добре, мамо, я приїду, – відповів він, знаючи, що доведеться вигадувати якусь причину для Люби.
Жінка здогадувалася, щодо негативного ставлення до неї свекрухи, але, до певного часу, нічого чоловікові не говорила.
– Чому ти завжди їздиш до Лариси Миколаївни один? Чому нас не береш? Точніше, Мишка ти іноді береш, але обов’язково без мене?
– Ну… вона втомлюється від галасу, розумієш? – Невпевнено відповів чоловік.
Вона зрозуміло кивнула, але в її очах читався сумнів. Вона здогадувалася, що справа не тільки в цьому, але воліла не тиснути на чоловіка.
До того ж останнім часом чоловік хитрував, і їздив до Лариси Миколаївни потай, посилаючись на понаднормову роботу.
Якось Володимир знову вирушив до матері, збрехавши Любі, що в нього термінова робота на вихідний.
На цей раз він повернувся додому пізно вночі, сильно втомлений і схвильований. Люба чекала його на кухні.
– Що сталося? – Запитала вона, помітивши його стан.
– Нічого, просто втомився, – відповів Володимир, намагаючись приховати своє занепокоєння.
Проте Люба бачила, що чоловік щось приховує. Вона підійшла ближче, та взяла його за руку.
– Володю, будь ласка, скажи мені правду. Я знаю, що ти був у Лариси Миколаївни. Я подзвонила їй сьогодні вранці, і вона сказала, що чекає на тебе.
Володимир відчув, як кров прилила до обличчя. Він не сподівався, що його обман розкриється так швидко.
– Пробач, Любо, – почав чоловік. – Мама, справді, просила мене приїхати до неї. Вона… ну вона не дуже любить, коли ми всі разом збираємося.
Люба мовчала кілька секунд, а потім взяла себе в руки, і тихо запитала:
– Значить, весь цей час ти брехав мені? Не було ніякої роботи? Весь цей час ти їздив нишком до матері?
– Ні, ні, звичайно, ні! Просто… я не хотів тебе засмучувати. Я думав, що зможу все залагодити сам…
– Серйозно? Ти не жартуєш? Твоя мати прямим текстом говорить, що не хоче мене бачити, а ти вивертаєшся і брешеш! – обурювалася Люба. – Ми ж домовилися бути чесними один з одним!
– Люба, зрозумій, мама… вона завжди була такою. Вона звикла, що я належу лише їй. І я не можу її покинути, вона ж моя мати!
Обурена жінка сіла навпроти чоловіка, і з викликом схрестила руки на грудях.
– Це не виправдання, Володю. Якби ти одразу сказав мені правду, ми могли б обговорити це разом. Але тепер… Тепер я почуваюся зрадженою.
Володимир зрозумів, що зробив помилку. Він намагався знайти слова, які могли б заспокоїти дружину, але нічого не спадало на думку.
– Пробач мені, Любо. Я більше так не буду, – чоловік узяв її за руку, і міцно стиснув.
– Сподіваюся, Володю. Тому що, якщо таке повториться ще раз, я не впевнена, що зможу пробачити, – Люба довго дивилася на нього, перш ніж відповісти.
Наступного дня Володимир вирішив поговорити з матір’ю. Він приїхав до неї рано-вранці, коли вона ще не встигла поснідати.
– Мамо, нам треба серйозно поговорити, – сказав він, входячи на кухню.
Лариса Миколаївна здивовано подивилася на Володимира:
– Що трапилося, Володю? Ти виглядаєш таким серйозним…
– Мамо, я маю сказати тобі одну річ. Я не можу більше їздити до тебе потай. Люба дізналася про все, і вона дуже засмучена, – Володимир сів за стіл, і приречено зітхнув.
– Чому вона образилася? Адже я лише хотіла провести час з тобою наодинці! Люба мені ніхто. На біса вона мені потрібна в моєму будинку?
– Гаразд онук, він хоч якась рідня, щоправда, дуже галасливий! А вона хто? – зареготала Лариса Миколаївна.
– Мамо, ти маєш зрозуміти, що в мене тепер своя родина. Люба – моя дружина, і я не можу ігнорувати її почуття…
– Почуття? Чому я взагалі маю про них думати? Щось про мої ніхто не подумав! Коли ти одружився, я відчула, що ти віддалився від мене, – обурено сплеснула руками жінка.
– Мамо, я ніколи не забуду про тебе. Але я також люблю свою сім’ю. Спробуймо знайти компроміс. Можливо, ви з Любою зможете краще впізнати одна одну? Не варто сприймати її, як свого недруга, – попросив Володимир.
Лариса Миколаївна замислилася над словами сина, а потім рішуче кивнула у відповідь.
– Гаразд, любий, я буду намагатися, але тільки обіцяй, що будеш приходити до мене частіше.
Після розмови з матір’ю Володимир відчув полегшення. Він сподівався, що ситуація
покращиться, і обидві найважливіші жінки в його житті зможуть налагодити стосунки.
Проте, все виявилося не таким уже й простим. Наступними вихідними Володимир поїхав до матері разом із Любою та Мишком.
Лариса Миколаївна зустріла їх досить холодно, але намагалася стримуватись, заради сина.
Обід пройшов напружено: розмова йшла переважно між Володимиром та його матір’ю, а Люба мовчки спостерігала за тим, що відбувається.
Якось Мишко почав голосно сміятися, граючись з іграшками, і Лариса Миколаївна невдоволено скривилася.
– Мамо, поговорімо про щось цікаве? Наприклад, про те, куди можна поїхати влітку всією родиною? – Запропонував Володимир, намагаючись розрядити атмосферу.
– Влітку? А навіщо вам літо? Ви й так відпочиваєте щотижня, – відповіла Лариса Миколаївна, кидаючи погляд на Любу.
Люба почервоніла, але промовчала. Вона розуміла, що мати Володимира робить все можливе, щоб показати своє невдоволення.
– Мамо, ми просто хочемо провести час разом. Може, поїдемо на дачу? Там є місце для всіх.
– Дача? Там же комарі та бруд, – пирхнула Лариса Миколаївна. – Краще залишайтеся вдома.
Після цих слів чоловік зрозумів, що настав час закінчувати обід. Після того, як Люба з Мишком пішли в машину, Володимир залишився поговорити з матір’ю.
– Мамо, ти ж обіцяла спробувати порозумітися з моєю дружиною.
– Я намагаюся, Володю, але ця жінка… Вона зовсім не така, як я собі уявляла. Я думала, що ти вибереш когось, більш відповідного тобі, – сумно промовила Лариса Миколаївна.
– Мамо, Люба – чудова жінка. Вона дбайлива, добра і кохає мене. Чому ти не можеш прийняти її?
– Володю, ти мій сину, і я хочу, щоб ти був щасливий. Але я не можу змусити себе покохати ту, яку ти вибрав, – чесно зізналася Лариса Миколаївна.
Володимир тяжко зітхнув. Син розумів, що мати ніколи не змінить своїх поглядів, але він не збирався відмовлятися від жодної з двох жінок, яких любив.
Минуло кілька місяців. Володимир продовжував відвідувати матір разом зі своєю сім’єю, але кожен візит супроводжувався тими самими проблемами.
Лариса Миколаївна продовжувала критикувати Любу, а та, своєю чергою, намагалася уникати спілкування зі свекрухою.
Якось, після чергового візиту, Любов вирішила поговорити з чоловіком.
– Володю, твоя мати явно не поважає мене, і я не бачу сенсу продовжувати ці зустрічі, – твердо заявила вона.
– Люба, я розумію твоє розчарування, але мама – єдина близька людина, яка в мене залишилася. Я не можу відмовитись від неї, – відповів Володимир.
– Тоді, можливо, настав час зробити вибір, – вона дивилася на чоловіка з болем в очах. – Або твоя мати, або я з Мишком.
Ці слова пролунали для Володимира, як грім серед ясного неба. Він не очікував такого повороту подій.
Минув ще місяць. Володимир став рідше дзвонити матері, та майже перестав бувати у неї.
Натомість він проводив більше часу з родиною, намагаючись компенсувати ті моменти, коли він вважав за краще догодити матері, замість дружини.
Люба помітила зміни у поведінці чоловіка, і почала ставитися до нього м’якше.
Якось увечері, коли вони з Мишком грали на підлозі, пролунав дзвінок у двері. Відчинивши, Володимир побачив на порозі свою матір. Вона виглядала стомленою і трохи розгубленою.
– Мамо, що трапилося? – Запитав Володимир, запрошуючи її увійти.
– Володю, я прийшла просити вибачення, – Лариса Миколаївна сіла на диван, і глибоко зітхнула. – Я зрозуміла, що була не справедлива до твоєї дружини. Ти маєш рацію, у тебе тепер своя сім’я, і я не маю права втручатися у ваші справи.
Люба вийшла з кухні, почувши голос свекрухи. Вона стояла у дверях, не наважуючись підійти ближче.
– Я перепрошую і в тебе, Любо, – продовжила Лариса Миколаївна, звертаючись до невістки. – Я була надто сувора, та категорична. Прошу, дай мені шанс виправитись.
Люба подивилася на Володимира, шукаючи підтримки. Той підбадьорливо посміхнувся у відповідь.
– Дякую, Ларисо Миколаївно, – нарешті відповіла жінка. – Я рада, що ми можемо розпочати все спочатку.
Після цієї розмови Люба запросила свекруху за стіл пити чай. Неохоче, але мати чоловіка таки погодилася.
Ларисі Миколаївні довелося йти назустріч невістці, та спілкуватися з нею, щоб і надалі мати можливість бачитися з сином.
Можливо, її вибачення було не щирим, але Люба вирішила дати їй шанс. Помаленьку стосунки між жінками почали налагоджуватися, і, з часом, свекруха навіть щиро прив’язалася до Люби, і допомагала їй з Мишком. Чого тільки не зробиш, заради своїх дітей…