– Мамо, а я точно ваш син? А батько мені рідний? – Ти … Ти що таке? – Та як ти смієш на матір, та ти … – Так сумніви закралися у родинних зв’язках. Гаразд, нам час, а ви з рідненькими тут залишайтеся, дах крийте, ягоди збирайте

– Єгоре, – голос у мами був стурбований, – тато чекає, ви де?

– Ми? Вдома, – голос Єгора був трохи схвильований.

– Щось трапилося?

– Ні, а що мало статися?

– Єгоре, – мама вже почала підвищувати голос, – ну ти що? На дачу ж треба, всі зібралися, тільки на вас чекаємо.

Єгор глянув на дружину, та знизала плечима.

– Мам, ну ми не хотіли сьогодні.

– Як це не хотіли? Що ви не хотіли? Ти про що взагалі? Ягоди обсипаються, батько дах на лазні перекривати ж вирішив, давайте по швиденькому!

– Та гаразд, поїдемо – дружина поплескала Єгора по плечу, – поїхали. Дімо, збирайся.

– Куди? – Син дивився здивовано на матір, він тільки натягнув у своє, як каже мати, лігво, всяких смаколиків, вирішив, що цілий день валятиметься біля телевізора, дивитиметься фільми і поїдатиме смакоту.

До того ж батьки збиралися до друзів.

– Мамо, я нікуди не поїду, дрібну можете теж залишити, ми з нею мультики подивимося, потім покладу її в обід спати і сам подрімаю.

-Так-так-так, – Маруся, молодша дочка Єгора та Ольги, застрибала від захоплення, вона дуже, дуже хоче залишитися з братом, хрумтіти забороненими чипсами, пити газовану воду, і…

– На дачу, – діловито сказала мама, – швиденько…

– Тату, я не зрозумів, минулого разу, коли ми там орали, як бізони якісь, ти що обіцяв? Що ці вихідні, я проведу, як хочу, до того ж, ви обіцяли Герасимовим, що приїдете до них, ви що?

– Ну треба їхати, – Єгор зітхнув, – Дімо, я просто забув, дідусеві обіцяв. На наступних вихідних, я тобі обіцяю …

-Тату, це вже скільки разів таке було? Я не хочу кудись їхати, я думаю Маруся теж.

-Так, там ця гидка Вікуля, вона шкідлива та зарозуміла. Мамо, залиш нас з Дімою вдома, ми правда-правда будемо добре поводитися, ми все з’їмо … Так, Дімо?

– Ага, послухайте дитину.

– Дімо, Марусю, будь ласка, не починайте, збираємося швидко і їдемо.

Дорогою діти розвеселилися, грали в якусь гру, щось показуючи на пальцях, мама посміхнулася, у тата теж спала напруга, а Дімка з Марусею переглянулись і знизали плечима. А потім змовницьки схилили голови і пролунав сміх.

Різниця між дітьми була шість років. Для своїх дванадцяти, Діма виглядав досить дорослим, – займався спортом, добре вчився.

Така радість, як поїсти чипсів і повалятися біля телевізора видавалася може раз на пів року. Ну гаразд, зітхнув хлопець, що тепер зробиш.

– Синку, я обіцяю, я правда просто забув, дідові обіцяв …

– Добре, тату …

– Добре, ми вас вже пробачили, майже, правда Дімочко?

– Ну так.

– За це … за це з вас … поїздка в аквапарк.

– Що? – навіть Дімка вразився винахідливості сестри.

– Ага, поїздка в аквапарк.

– Може в зоопарк? – Ольга повернулася до дітей.

Річ у тому, що зоопарк був у їхньому місті, а в аквапарк треба було їхати в сусіднє…

– Зоопарк ми сьогодні побачимо, – серйозно сказала Маруся.

– Ага, у всій красі, – підтакнув Діма, – Кирюша скиглитиме, то йому жарко, то йому холодно. Пожиратиме млинці, бабуся носитиметься навколо дитинки.

-Так, – Маруся закотила очі, – а ця Вікуля, буде викаблучуватися, що вона велика піаністка і їй потрібно берегти пальчики.

– Ага, а дядько Толя буде придурюватися, що в нього защемило спину.

– А тітка Таня буде вдавати, що вона вся хвора. Тату, – Маруся зосереджено подивилася на потилицю батька, – ми ось із Дімою подумали…а ми точно рідні онуки? Ти не прийомний?

Єгор від несподіванки натиснув на гальма.

– Діти, – вигукнула Ольга, – Марусю! Як ти можеш?

– Мамо, Маруся має рацію, ви не бачите збоку, а ми бачимо. Чому, коли ми приїжджаємо до бабусі Насті, нас ніхто не ділить – ні нас, ні дітей дядька Славка, нам там усім раді, там ми почуваємося бажаними та улюбленими онуками, але як тільки…

– Так, все, вистачить … швидко припиняйте. І не вигадуйте, вас також люблять.

– Угу.

– Ага.

Залишок дороги проїхали мовчки.

– А що газованих напоїв не привезли? – Замість привітання, повненький підліток витріщився на сумки, які вони вивантажували. – А це що? Ооо, шашлички, сосисочки, – він ухопив сосиску і потяг з пакета.

– Не чіпай, – Маруся насупилась.

– Циц, малявка.

– Не смій її обзивати, – насупився Дмитро, він за сестру всіх … порве.

– А то, що? – Озираючись на огорожу запитав Кирюша, – що ти мені зробиш, га?

– Ходімо, Дімо, не зв’язуйся з цим … гобліном.

– Мааам, – занив було Кирюша, але спіймавши глузливий погляд брата і сестри, що приїхали, мовчки пішов у двір.

– Ну що знову, – з будинку вийшла втомлена молода жінка.

– Привіт.

– Здрастуйте, тітко Таню, хворієте? – не стрималася Маруся, Ольга ледве стримала посмішку ось… виразка дрібна.

– Здрастуйте, – Таня обійняла племінників, – тиск зранку.

Вийшли дід із бабусею, веселий дядько Толя, у якого поки спина не боліла, про що Маруся не забула сказати, вона не пропустила цього. Дідусь, щойно привітавшись, намітив фронт робіт.

– Дай хоч чай попити, – сказала бабуся.

– Так дах же, що так довго їхали, мати сказала взагалі не хотіли … В лазні митись, та ягідки їсти всі ласі.

Ольга суворо зиркнула на дочку, та зітхнула. Якщо вона зараз така гостра, як пекучий перець, думала Ольга, то що з нею у підлітковому віці буде.

Цілий день усі працювали. Ну, як усі. Ольга з Марусею збирали ягоди, Вікуля танцювала, роблячи різні піруети.

Анатолій постійно відволікався на дзвінки по роботі, ось прямо терміново, у Тетяни боліла голова, Кирюша тинявся по двору.

– Діду, діду, – кричала Вікуля, – дивись, у мене виходить.

– Ох, ти ж, мій метелик, як виходить.

– Краще б у тебе ягоди так виходило збирати, – пробурчала Маруся…

Хмари густішали, ще не сильно, але вже почали. Увечері, втомлена Маруся пила чай, привалившись до стіни, коли зайшов Кирюша і, захопивши з відра тарілку ягід, сів на ґанок. Від такої несправедливості Маруся підскочила.

– Мамо, скажи йому!

– Кирюшо, – до вечора Тетяна виповзла з хати, – ти що немите їси.

– Не мите? Тітко Таню, він із відра, яке я зібрала, нагріб і пішов.

– Ти що, ягід дитині пошкодувала.

Тут уже не витримала Ольга.

– Таню, ти думай, що і кому кажеш! Ваш Кирюша по двору тинявся весь день, а наша мала подряпала собі всі руки і пальці, збираючи ці ягоди.

Ольга почала підвищувати голос, підтягнулись усі.

– Дружина твоя ягід дитині пошкодувала, – сказала Тетяна, явно шукаючи в Єгора підтримку.

– Ага, моя дитина збирала, а цей … від неробства маявся, поки Дімка з вами там корчився на даху. Одна танцювала бігала, інший лежав…

– Досить, – свекор злісно подивився на Ольгу, – а то ти не знаєш, що нашій треба руки берегти…

Він зрозумів, що щось сказав не те, всі замовкли.

– Вашій? – спокійно спитав Єгор.

– Ну вистачить, Єгоре, – очі у свекрухи бігали, вона цикнула на чоловіка, той махнув рукою.

– Ходімо, йдіть у будинок.

– Вашим, значить, не можна нічого робити, а нашим можна, так, тату?

– Та годі тобі, просто обмовився!

– Діду, – тупнула ніжкою Вікуля, – ти ж казав, що я твоя рідненька онучечка.

– Збирайтеся, додому їдемо.

– Стій, який додому, а дах, завтра ж крити збиралися?

– Тебе тільки це цікавить, так, тату? Діти, Олю, збираємось!

– Та що ви надумали, – свекруха підбігла до Ольги, – Олю, вгамуй ти його. Всі наші, всі рідні.

– Ага, тільки одні рідніші чомусь. Мамо, а я точно ваш син? А батько мені рідний?

– Ти … Ти що таке?

– Та як ти смієш на матір, та ти …

– Так сумніви закралися у родинних зв’язках. Гаразд, нам час, а ви з рідненькими тут залишайтеся, дах крийте, ягоди збирайте.

– А я ще минулого разу думаю, що це ваша онука несе, мовляв, нам з Кирюшою тут все дістанеться… Гаразд, залишайтеся з рідними та коханими, а не кохані та не рідні, напрацювавшись, вирушають додому.

– Єгоре, Олю, ну що ви, діти, ну що таке?

Сімейство мовчки вантажилося в машину. Також мовчки виїхало з двору і поїхали додому.

Ольга почула, як діти про щось тихо сперечаються.

– Марусю, вже сутінки, там комарі.

– Та які там комарі!

– Ви про що? – Ольга повернулася до дітей.

– Так ми тут подумали, – Дімка посміхнувся і показав на Марусю, – раз нам не вдалося поїсти шашликів з сосисками, може заїдемо …

– На річку, розведемо багаття і посмажимо сосиски.

– Так!

– А де ми візьмемо сосиски? – Запитав Єгор.

– Як де, тату, ми теж продумані з Марусею, пішли та забрали наші, шашлики не стали вже тягнути, а сосиски забрали.

– Ага, і коробку соку, і буханець хліба.

– Але ж у нас не було соку, – засміялася Ольга.

– Мамо, зате у нас було м’ясо, обмін не рівноцінний, тому ми з Марусею захопили ще й картоплі.

– І огірків із помідорами.

Усміхаючись, Єгор звернув до річки. Вечір був по-літньому теплий. Вони розвели багаття, посмажили сосисок, покупалися, наїлися, – так добре провели цей вечір.

-Треба частіше вибиратися, ось так, сім’єю, – сказала тихо Ольга. Вона розуміла, що розмови про те, що сталося, не уникнути, чоловіку потрібно висловитися.

***

– Вони завжди за Тетяною тремтіли, особливо батько, не знаю, може, тому що вона на нього схожа, може, що дівчинка. Вона, як народ илася, я відразу автоматично став дорослим. Я дивлюся на вас, – твої батьки не ділять, а мої ось так…

– Тату, зате ви так не робитимете, ми точно знаємо, – у дверях на кухню стояли діти.

– Ви що? Підслухуєте?

– Ага …

Мати дзвонила, перепрошувала, вони навіть приїхали з батьком, той заходити не схотів.

– Єгоре. Вийди, поклич батька.

– Ні, мамо, ти вибач, але я не можу поки що.

Згодом вони помирилися, але вже не їздять постійно працювати, хоч і звуть їх, – знаходяться свої справи та турботи.

А невдовзі взагалі купили собі ділянку, подобається їм на землі, вирішили будинок будувати. Капітальний, ґрунтовний.

– Ну і навіщо? – запитує батько, – що вам не вистачає місця? Нас з матір’ю не стане, ви тут господарюватимете.

– Ну, господарювати ми тут не будемо, будуть ваші онуки, – каже Єгор, а мої діти, як раб сила будуть, – ну вже ні. У нас тепер своє є. Хай господарі майбутні тепер спину гнуть.

Батько кинув ложку і вийшов із-за столу. Мати заплакала.

– Добре, мамо, поїдемо ми … нам ще сосиски посмажити встигнути треба.

– Так смажте, Єгоре, що ми проти.

– Ні, мамо, ми зі своїми, а ви тут смажте зі своїми – рідненькими.

– Ну, що ти починаєш, ну брякнув батько, ну що ти…

– Мамо … все закрили тему.

Звичайно, це рідні батьки Єгора, ну ось так вийшло і їх не переробити. Згодом до них став їздити один Єгор і дуже рідко – Ольга з дітьми.

Ні, він не відмовився від батьків, як можна! Просто, здається, вони не дуже й переживали, що не бачать  онуків. Якщо мати й питала, то батько якось спокійно ставився до цього, – Єгор вже й не ображався. Розумів, що марно.

Зате ображався зять Анатолій, якому тепер довелося багато працювати, – а він же не звик…

Одне мені не зрозуміло. Чому онуків від дочки люблять більше, ніж онуків від сина? Пишіть свої слушні думки в коментарях, ставте вподобайки!

You cannot copy content of this page