– Мамо, пам’ятаєш заповіт мого батька? Пам’ятаєш, що будинок належить мені? – Так от, – я його продаю

– Наталко, доню, я не знаю, що мені робити! Допоможи.

***

Такі слова матері Наталя чула постійно. Була невелика перерва, тоді її молодший брат Руслан був у армії. Усього рік спокійного життя без голосінь мами, без її нескінченних прохань, без докорів.

Тоді Наталка думала, що брат у армії подорослішає, виправиться. Як вона помилялася.

Руслан приїхав додому до матері і одразу ж влаштував банкет із приводу повернення. Друзі на нього чекали. Гулянки розпочалися щовихідних. Вихідні Руслана траплялися часто.

Друзі поступово одружувалися, роз’їхалися, компанія зменшилась. Навіть приїжджаючи у відпустку до батьків, теплих стосунків уже не було. Раніше слова «ти мені друг» діяли, але тепер їм були важливіші  дружини і діти.

У Руслана з’являлися тимчасові друзі, дехто на один день, а то й вечір. Працював він дедалі менше. Хто триматиме його? А потім полізли борги. Спершу один кредит, потім інший. Стали дзвонити колишні друзі, виявляється він і в них позичав гроші.

– Весь у батька, – тільки й повторювала мати, скаржачись Наталці.

– Як добре, що у мене інший батько. Як тобі, мамо, спало на думку зв’язатися з цим Миколою, та ще й народ.ити від нього. Де були твої очі?

– Не засуджуй мене! Коля тоді не був таким.

– Не був? Пам’ятаю. Він тримався через кодування, бо боягуз. А бенкетувати він почав рівно в те число, коли закінчилося кодування.

– Я чудово пам’ятаю, у мене був випускний, а у Ромки день народження, два роки. Твій Коля навіть час вичікував, я, як зараз, пам’ятаю, – чотирнадцять тридцять. Час ікс для нього.

– Сидів на вулиці з мужиками, які з нього сміялися. Я тоді переживала весь вечір. За тебе! Додому йшла на ватяних ногах і знайшла тебе у сусідів. А потім він мало не спалив наш будинок.

– Пам’ятаю, дочко. Але не треба погано про покійників.

– Мамо, про покійних говорять або нічого, або правду. А це правда!

Такі розмови траплялися все частіше. Вітчим Наталії пішов із життя, коли Руслану виповнилося три роки. Була чергова нагода хильнути.

Наталка вчилася в місті, матір він вигнав, та ховалась у лазні. Гості розійшлися, а він заснув. Спалахнув диван від недопалка. Мати Наташі пішла перевірити, – все було в диму, диван тлів, а Коля вже не дихав.

– Звільнилася, – сказала тоді сусідка.

Наталія матері допомагала усі роки, доки Руслан не пішов в армію. А потім відмовилася. Дорослий, хай працює сам. Мати плакала, просила, та Наталя грошей не давала. А Руслан усе далі потопав у кредитах.

Якось він привів додому дівчину. Мати думала на краще, але вийшло, як завжди. Вона втекла, прихопивши кавоварку. Цінності в ній не було, але подарувала її матері Наташа.

Мати дуже любила каву. Ще зник телевізор та телефон Руслана. Заяву в поліцію написали, але Руслан навіть прізвища підозрюваної не знав. За місяць з’ясувалося, що він сам продав ці речі.

Тоді Наташа приїхала та накричала на брата. Але, сенсу? Його все влаштовувало. Після цього він почав виганяти матір із дому. Вона відсиджувалась у лазні, до сусідів йти було соромно.

Мати пам’ятала про пожежу й постійно заглядала у вікна. Пожежа таки сталася, а вона в цей час заснула у лазні, втомилася.

Прибігли сусіди, дим із вікна валить. Витягли Руслана, живого. Будинок не постраждав, тільки кухня, але й цього було достатньо. Знову матрац тлів. Історія повторювалася.

***

– Доню, допоможи! Що робити?

– Мамо, припини його годувати і утримувати. Йому вже тридцять років. Будинок у тебе вже десять років без ремонту, а зараз туди грошей треба купу набухати. В тебе є така сума? Ні!

– А я не готова платити за недолугість брата. І не кажи мені про кревність. Якби не ти, то я б давно забула ваше село.

– Я все вирішила! Це було останньою краплею. Пам’ятаєш заповіт мого батька? Пам’ятаєш, що будинок належить мені? Я його продаю!

– Доню, а як же я? Мені де жити?

– Хочеш згоріти тут? Ні!

***

Наталя виставила будинок на продаж і одразу повідомила про це брата. Він здивувався, засмутився, але одразу зібрав речі та поїхав. Мати почала голосити і плакати – «пропаде».

– Його немає! Хочеш залишитись? Тебе все життя сусіди шкодували, а потім сміялися за спиною. Хочеш і надалі бути посміховиськом для них?

– Ти глянь на себе? Ти коли бачила своїх онуків? Мені страшно привозити їх сюди, а сама ти не їдеш, боїшся залишити будинок. Вони виросли без бабусі!

– А якщо Руслан повернеться? Де він шукатиме мене?

– Він знає мою адресу, і телефон  знає. Він сюди не повернеться. Я йому це пояснила.

– Ти була жорстока з ним!

– Зате ти все терпіла. Зараз ми зберемо речі, поки продається ділянка, житимеш у нас. Тут неможливо перебувати, будинок під знесення.

– Тобі не шкода будинок батька?

– Шкода, але його вже практично немає. Зараз приїде Грицько, я вже подзвонила йому.

***

Наталя продала будинок, а вірніше ділянку, одразу розпочала пошуки квартири для матері. Однокімнатна квартира на другому поверсі, велика лоджія, затишна кухня з меблями.

Меблі в кімнату обирали разом. Мама хотіла дешевше та тільки найнеобхідніше: шафа та диван.

– Мамо, спати зручніше на ліжку, воно якраз увійде в нішу. Диван, шафа, крісло та невеликий столик. В’язатимеш, як усі бабусі?

– Колись уміла. Можу спробувати.

– Я пожартувала.

– Дякую тобі, дочко, за все. І Гриші дякую. Це я така недолуга. Зустріла Колю і подумала, що мужик у хаті буде. Вигнати не могла. А тепер продовження отримала у його синові.

– Мамо, не хвилюйся. Він поїхав і не повернеться. Я йому сказала, якщо не зміниться, то нехай не показується мені на очі. І до тебе також не приїде.

– Думай, що в нього все гаразд. Так буде краще, мамо. Їжу я тобі купила на перший час, забігатимемо. Обживайся, гуляй, тільки не розмовляй щиро із сусідками. Не обов’язково їм знати про твоє минуле життя.

***

Через вісім років з’явився Руслан. Адресу сестри він знав. Приїхав не один, з дружиною та п’ятирічною дитиною. Виглядав цілком пристойно. Вибачився за минуле і спитав про матір. Наталя задумалася, чи варто турбувати матір.

– Натаkrj, – сказала Ніна дружина Руслана. – Пройдімося в магазин, морозиво куплю.

– Добре.

– Руслан їхав сюди заради тебе та матері. Вибачення попросити. Він переживає. Він не вчиває. Я ж його в кучугурі знайшла, у нас холодно вже було, хуртовина.

– Я з крамниці йшла, а з кучугура нога стирчить. Він ледве ворушився. Я його в лазню, якраз субота була, у нас суботами лазню топлять.

– Отямився, а я зрозуміла, що він під мухою. Не сильно. Я його в лазню загнала прямо в одязі, він весь крижаний був, і пари піддала. Він мене потім спитав, що хочу за порятунок.

– А ти що?

– А я заміж захотіла, – Ніна засміялася. – Тільки умову поставила, – жодних напоїв. А він розплакався, розповів свою історію. Матір ображав, тебе за сестру не вважав.

– З того часу він навіть дивитися не може на пляшку, і диміти покинув. Сам! Добре ми живемо, будинок відремонтував. Це я вмовила його приїхати. Він дуже переживає. Мене називає янголом, бо я його врятувала.

– Добре, я підготую маму до зустрічі. У неї тиск, хвилюватися не можна.

– Це гарне хвилювання, все буде добре.

– Я рада за вас, за Руслана. Я вже не сподівалася побачити його. Я тоді дуже жорстоко з ним обійшлася.

– Він так не вважає. Він себе звинувачує.

– Тільки мамі не розповідай цю історію про кучугуру.

***

Мама плакала від радості. Вона вже не сподівалася побачити сина.

– А я уявляла, що все гаразд у тебе, – дім, діти. Хлопчик та дівчинка.

– Хлопчик та дівчинка. Мамо, Ніна при надії, тільки невідомо хто буде.

Плакали всі від радості. Плакали та сміялися, – бо добре все те, що добре закінчується…

You cannot copy content of this page