Мені здається мій син маніпулює людьми, які до нього менш суворі

Моєму синові 3 роки. Вже рік він ходить до саду. Останні 2 місяці помічала, що син тягнеться до тата. Раніше, коли він був молодшим і ще не ходив у сад, я, перебуваючи з ним вдома постійно, у ті моменти, коли сильно втомлювалася, могла зірватися на нього іноді.

Це було зазвичай так: син не хоче прибирати іграшки, після довгих умовлянь я зірвусь на крик, чи можу дати по попі. Якщо взагалі не слухається, картина могла повторитися. Крім цих моментів все було нормально, але я завжди була трохи суворіша, ніж батько дитини.

Тепер, коли дитина ходить у сад, я за день з нею не втомлююся, стала набагато спокійнішою, але також сувора у ті моменти, коли він не слухається. При цьому тато дитини більш терплячий, може в ігровій формі змусити щось робити.

Я спеціально не хочу в такому форматі виховувати, тому що вважаю, що дитина вже досить доросла, щоб привчатися до тих речей, які потрібно обов’язково робити без умовлянь. Наприклад, чистити зуби, мити руки.

І ось дійшло до того, що мій син про все постійно просить тата. Спати лягати з татом, якщо посварю (не кричу, просто суворо) — одразу до тата. Тато його годує так: Максим, їж, якщо Максим не їсть, у результаті тато пропонує щось інше, що дитина захоче, або, наприклад, годує з ложки.

Я ж вважаю, що так він його балує. Я сідаю поруч із сином і кажу: їж. Він ниє, може поплакати, покликати тата. Я говорю, Максим, тато зайнятий, їж. Він у результаті їсть, але постійно намагається поплакати та покликати тата.

Ось учора я його годувала, у результаті, коли поїв, дала шоколадку, мовляв, молодець. А потім кажу: пішли зуби чистити. Він знову у сльози, крики я хочу до тата, тиснеться до його ноги, ховається від мене, ніби я монстр. Я пішла на кухню, навіть сльози проступили, так прикро.

А сьогодні в сад завела і запитала у вихователя, їв він сам учора чи ні. І тут вона мені розповідає, що має таку саму ситуацію. Вихователь більш строга, а няня жаліє. І коли вихователь каже Максиму щось робити — він кривиться (а вдома він одразу вередує і плаче).

Я розумію, що раніше я неправильно поводилася з дитиною, не можна зриватися. Але зараз я бачу, що він ніби знайшов хорошого і поганого поліціянта, і вдома, і в саду. І користується цим. Я не права? Як мені бути? Я чоловікові говорю, що йому треба теж бути суворим. Чи може не в цьому річ?

Маленький відступ. Мій син досі не почав говорити, ми хочемо перевести його в інший сад, до мовної групи. Для цього проходили комісію. І на закінчення вони написали, що дитина дуже вразлива. Я сама це помічаю, він боїться всього (гучних звуків, собак, великих тварин), дуже боязливий. І я боюся, що своєю поведінкою можу посилити це.