З дитинства мені дуже подобалося малювати та фотографувати. Не знаю, чому, крім мене, ніхто цим у сім’ї не цікавився, не підтримував мене, але й не забороняв. Єдиною проблемою було те, що плівка (а коли я була маленькою, цифрових фотоапаратів ще не було) коштувала дорого, друк готових фото в тих обсягах, які мені потрібні, були фінансово нереальним.
Все змінилося, коли технології цифрового фото стали доступними для фотолюбителів на кшталт мене. Поряд з доступним швидкісним інтернетом, з’явилася можливість робити необмежену кількість фото, відмінної якості, практично безплатно (не рахуючи вартості цифрової камери, звичайно) стали причиною вибухового зростання моєї майстерності як фотографа.
Моє таємне хобі стало практично сенсом життя, я витрачала на читання уроків гуру, коментарів, більшу частину свого вільного часу, але не відчувала, що це мені якось заважає. Виявилося, що самоосвіта чудово працює, якщо є бажання займатися улюбленою справою, є критичний погляд на речі та схильність до помірної самокритики.
Я закінчила університет і трохи попрацювала в офісі, як і хотіли мої батьки. Коли я намагалася сказати, що хочу цього, бачила лише подив, офіс – це стабільність, а мої фотографії – це просто розваги від нудьги і заробити на цьому неможливо. Тому на відкладені із зарплати гроші я купила професійний фотоапарат Canon і почала нишком підробляти, нікому не повідомляючи, що я можу успішно монетизувати своє хобі та отримані раніше теоретичні знання.
Звичайно, спочатку я працювала «за їжу» та «на портфоліо» на фріланс-біржах, мріючи про роботу професійним фотографом, але чітко розуміла, навіщо я це роблю та готова була до таких жертв заради реалізації своєї мрії.
Не знаю, наскільки продуктивно чекати принца на кораблі з яскраво-червоними вітрилами, який все тобі принесе і все за тебе зробить, але моя тактика принесла свої плоди приблизно за 2 роки. З недорогого весільного фотографа я доросла до професіонала, до якого прислухаються колеги. Чесно кажучи, моя зовнішність не є модельною, свої досягнення можу пояснити лише справжнім захопленням і відданістю своєї професії, а не гарними очима.
Зараз мені 28 років, у мене є кохана людина, своя квартирка та відчуття щастя. Я працюю професійним фотографом-фрілансером, у мене немає чіткого графіка роботи, запорошеного офісу та традиційного «жіночого щастя» з дітьми та кухнею. Я багато подорожую Європою і планую незабаром переселитися жити в невелике польське містечко, де маю хороших друзів. Я не знаю, чи я живу правильно, але мені таке життя дуже подобається.
