– А правду кажуть, що колись ти була вродлива, неначе богиня?
– Так, – засміялася стара, і очі її засяяли від спогадів, – Була гарна… Кажуть, навіть дуже. Відганяла шанувальників, як настирливих мух. А ще була добра і розумна, і щедра, і вірна.
– Що ж тоді твій чоловік пішов від тебе до іншої? Невже вона була краща за тебе?
– Краще, гірше? Хіба це так важливо, дитино? Просто вона мала те, чого в мене ніколи не було і бути не могло.
– Що ж це таке?
– Він належав їй, розумієш? А вона йому. Вони були так створені Богом. Відразу разом. Одночасно. Таке буває. Навіть не в цьому житті, а колись дуже давно ще тисячі років тому вони впізнали в одне одному самі себе. Це найсильніше з усіх тяжінь. Ніщо на світі не може стати на шляху цього, ні краса, ні влада, ні слава, ні багатство. Тут навіть смерть безсила. Померши, вони народжуються знову, щоб шукати і знайти одне одного, і бути разом, доки знову не перестануть битися їхні серця. Це така вічна гра. Ніхто не знає, де в неї початок і де кінець. У неї грають наосліп, плутаються, помиляються, божеволіють. Але раптом зустріч трапляється, впізнавання відбувається, і все минуле, всі перешкоди у них на шляху розвіюються, як дим.
– Ти ніби знаєш, про що говориш? Може, й у тебе він був? Той самий, що твій і назавжди єдиний?
– Був. Але в цьому житті його не знайшла.
Я побачила чоловіка сестри з іншою жінкою. Це сталося випадково, в торговому центрі, куди я…
Моя свекруха – Раїса Петрівна – жінка з дуже важким характером. Вона вважає, що краще…
Я одружилася дуже рано. На вечірці, яку для першокурсників влаштувала адміністрація нашого інституту, я познайомилась…
Досі не можу схаменутися після приниження, яке влаштував мені власний чоловік. Як після такого дивитися…
Після заміжжя ми переїхали до рідного міста чоловіка. Винайняли однокімнатну квартиру. Мені подобалося наше життя,…
Коли мені було сім років, моєї мами не стало в лікарні, під час того, коли…