– А правду кажуть, що колись ти була вродлива, неначе богиня?
– Так, – засміялася стара, і очі її засяяли від спогадів, – Була гарна… Кажуть, навіть дуже. Відганяла шанувальників, як настирливих мух. А ще була добра і розумна, і щедра, і вірна.
– Що ж тоді твій чоловік пішов від тебе до іншої? Невже вона була краща за тебе?
– Краще, гірше? Хіба це так важливо, дитино? Просто вона мала те, чого в мене ніколи не було і бути не могло.
– Що ж це таке?
– Він належав їй, розумієш? А вона йому. Вони були так створені Богом. Відразу разом. Одночасно. Таке буває. Навіть не в цьому житті, а колись дуже давно ще тисячі років тому вони впізнали в одне одному самі себе. Це найсильніше з усіх тяжінь. Ніщо на світі не може стати на шляху цього, ні краса, ні влада, ні слава, ні багатство. Тут навіть смерть безсила. Померши, вони народжуються знову, щоб шукати і знайти одне одного, і бути разом, доки знову не перестануть битися їхні серця. Це така вічна гра. Ніхто не знає, де в неї початок і де кінець. У неї грають наосліп, плутаються, помиляються, божеволіють. Але раптом зустріч трапляється, впізнавання відбувається, і все минуле, всі перешкоди у них на шляху розвіюються, як дим.
– Ти ніби знаєш, про що говориш? Може, й у тебе він був? Той самий, що твій і назавжди єдиний?
– Був. Але в цьому житті його не знайшла.
Зінаїда Михайлівна зателефонувала в суботу вранці - не сину, а одразу Наталі, що траплялося вкрай…
- Полуницю залиш на місці, а порожнє відро постав біля ґанку і можеш бути вільним!…
Ксенія вже збиралася лягати спати, коли пролунав дзвінок. Номер був незнайомий. Хто міг подзвонити в…
Чоловік поїхав по путівці в санаторій, а Антоніна зайнялася генеральним прибиранням. Лише три дні тому…
– Тобі навіщо стільки макаронів, Наталя?, – здивувалася подруга, помітивши як я поставила в свій…
Настя підмалювала губи, глянула в дзеркало. Все. Можна на роботу. Вона випурхнула з під’їзду і…