Мені 20 років, чоловікові 21. Зустрічаємось два роки. Нещодавно я завагітніла, і ми побралися, все було чудово. Народилася донька, почали жити разом, до того жили окремо.
Після народження доньки пройшов лише місяць, а він вже конкретно почав мені діяти на нерви. Доньку любити-то любить, але іноді здається, що гулянки з друзями і ця комп’ютерна гра, важливіша за нас. Вранці прокидається не в настрої і все це починає висказувати мені. Наче я винна, що він всю ніч грав і не виспався.
Вдома йому набридло, і він почав ходити в комп’ютерний клуб, там же став тусити з друзями. Він навіть не каже мені куди йде та коли прийде. Не підіймає слухавку, коли дзвоню, потім уночі приходить, виправдовується і засинає.
На запитання: «Чому ти мені не сказав, що пішов до друзів» каже: «А що не можна? Сам знаю що мені робити». Коли справа доходить до сварки, буває так, що він перегне, а я завжди я його прощаю, бо дуже люблю, і втрачати його не хочеться.
І прожили так разом, як кішка з собакою 2,5 місяці. Тепер він живе у своїх батьків, а я з донькою у мами. Приходить він у вихідні, грає з донькою, зі мною добре спілкується.
А потім наче його злий двійник приходить: настрій змінюється, зі мною починає спілкуватися погано, грубо відповідати і хамити. І зараз так само сидимо, спочатку нормально листуємося, я його попросила прийти в п’ятницю, на що він відповідає мені: «Можливо прийду, не знаю. Мені ліньки».
Зате він написав своєму другові, мовляв: “Ти де, йдемо гуляти у комп’ютерний клуб” і таке інше. Коли я йому почала висловлювати, що до друзів аж бігом, а до нас приїхати ліньки, він почав грубити мені, заблокував і змінив номер телефону. До речі коли ми сваримося, він завжди так робить, іноді навіть з дівчатами листується, знайомиться.
Після такого він завжди повертається і просить вибачення. Але чи не пора це все припинити? Чи потрібен мені такий чоловік, а доньці такий тато?
