Я працюю у великій компанії, в якій переважно жіночий колектив. Мало того, наш офіс – це “open space” (відкритий простір), тому ми завжди стаємо негласними свідками всього, що відбувається у наших колег.
Як і всі офісні співробітники, я проводжу на роботі більшу частину дня. Колег бачу навіть частіше, ніж близьких та друзів, тому їхні справи та проблеми найчастіше стають і моїми.
Одна з них, Ганна, любила завжди скаржитися на життя. Зокрема – на свого чоловіка.
Вони знайшли один одного в додатку для знайомств, коли їй було вже за тридцять, і в неї підростав старший син. Любові до свого майбутнього чоловіка вона не відчувала, просто було “потреба” вийти заміж.
Звісно, за таких обставин рідко може скластися щасливе сімейне життя. Постійні скандали, непорозуміння та періодичні розставання були для них звичайною справою.
І навіть у ті моменти, коли все ніби було добре, вона постійно перебувала в дратівливому стані.
Умовно, навіть коли її чоловік приїжджав в обідню перерву і привозив їй їжу, її це відверто бентежило. Для нас, звичайно, це було дивно, але кожному своє.
Тим більше, що ні мене, ні інших колег, ні про що не питали та допомоги не просили. Отже, це зовсім не наші справи.
Але в якийсь момент наша участь була потрібна. Ганна з чоловіком зібралися розлучатися.
Звичайно ж, коли одного дня вона прибігла на роботу в сльозах, ми не могли не відреагувати. Відразу почали питати, що трапилося, всіляко заспокоювати її, пропонувати посильну допомогу. Ганна оголосила, що розлучається, і це питання вже вирішене.
Мало того, чоловік заявив, що виганяє її з їхньої спільної квартири та навіть начебто підняв руку на її старшу дитину. Ми були обурені поведінкою цієї людини та навперебій почали пропонувати Ані переночувати у когось із нас. Ну, тому що знаходитись поряд з таким тираном просто неможливо!
Така ситуація тривала приблизно три дні. Ми консультували Ганну щодо розлучення, підбирали найкращих адвокатів, зв’язувалися зі своїми друзями та знайомими з усіх питань, що виникають у процесі. Та й паралельно заспокоювали колегу, емоційний стан якої був на нулі.
І ось на четвертий день Ганна просто пурхнула в наш офіс у чудовому настрої та з посмішкою у всі тридцять два зуби на обличчі. Що ж сталося?
Чоловік вирішив залишити їм із сином квартиру? Чи вдалося домовитися про щедрі аліменти? Чи нарешті вона знайшла грамотного адвоката?
Ми поспішили поцікавитися, у чому причина такого гарного настрою.
– Ой, дівчатка, ви собі навіть не уявляєте! Мій Діма купив нам путівку до Туреччини! За два тижні вже їдемо! All inclusive, все, як годиться! Нарешті, зможу трохи відволіктися від поточних справ та повноцінно відпочити, – радісно заявила наша Ганна.
– Від яких поточних справ ти збираєшся відпочити? – цілком закономірно уточнили ми. – Від розлучення свого?
Ганна у відповідь пробубоніла щось нерозділене. Не відразу нам вдалося досягти конкретики: чоловік розкаявся, просив вибачення і сплатив їм відпустку. Звичайно, Ганна не могла відмовитись у відповідь на таку щедрість.
Ми були просто шоковані. Нами було витрачено цілих три дні на цю нісенітницю. А скільки емоцій та сил ми вклали!
Адже зі слів Ганни це все позиціювалося як трагедія. Та і як взагалі можна пробачити людині, яка погрожує вигнати вас з дитиною на вулицю і навіть цю дитину б’є? Яка, до біса, Туреччина?
Але досить швидко ми зрозуміли, що нервувати з цього приводу безглуздо. Нас про допомогу не просили, ми самі подумали, що наше сприяння просто необхідне.
Тому, коли вони з чоловіком зібралися розлучатися знову (а це сталося досить скоро), кожна з нас продовжувала спокійно займатися своїми справами. Урок засвоєно.
