Мишко страждав вже третій день, і вся родина страждала разом з ним, бо Мишко не міг страждати мовчки. І він мав причину страждання дуже вагому – у Мишка болів зуб.
Болів тяжко, біль свердлом врізалась у щелепу і, проходячи через голову, увійшла у мозок. Мишко, стомлено тримався за щоку, болісно стогнучи та зморщуючись.
Він не міг їсти, не міг пити, спати та думати про щось, крім повного наркозу. Усі народні засоби не допомогли полегшити біль.
Вдома Мишко під’їв усі запаси знеболюючих і спочатку навіть отримав короткий перепочинок від буріння болю. Але на другий день пігулки та порошки перестали допомагати, і Мишко взагалі засумував.
Він тихо і мужньо скигляв по дому, тримаючись за щоку і відповідаючи на всі питання домашніх жалобним стогнанням.
Під час сніданку, обіду та вечері, Міша на пару з Лабрадором Річі, з повним смутку поглядом, дивився на членів сім’ї, які їли делікатеси приготовані дружиною. Якби між Мишком та Річі було проведено змагання за найбільш жалюгідний вигляд, то Мишко явно став би переможцем.
Дружина дивилася на свого чоловіка з докором, а син – здивовано. Він був ще маленьким і не розумів, як це, коли зуб болить. А дружина це дуже добре знала, як і те, що цю проблему швидко вирішить спеціальна людина під назвою “стоматолог”.
Але Мишко не хотів звертатися до лікаря, спокійно бурмочучи, що все пройде само по собі, у нього вже було таке сто разів. Дружина недовірливо фиркнула і ще більш докірне подивилася на Мишка.
Мишко промивав зуба содою, сіллю і навіть горілкою, але ефекту від таких процедур не було. Зуб продовжував пульсувати з болем, чітко даючи зрозуміти, що він навіть не думає перестати хворіти.
На третій день Мишко вже цілком серйозно почав читати статті про лікування зубів уринотерапією, але його дружина, яка не могла заснути вчора ввечері через чоловіка, який крутився і стогнав від болю, рішуче припинила ці страждання.
– Ти доросла розумна людина! – почала вона, і Мишко жалісно завив, бо зуб особливо сильно прострелило болем. – Тому ти повинний піти до стоматолога, не треба виснажувати себе та всю родину. Та і ти навчаєш поганому собаку! Він раніше не вив, якщо ти пам’ятаєш, але тепер в тебе навчився!
Мишко хотів протестно помотати головою, мовляв, що такого не було, але вчасно одумався. Будь-який рух тепер доставляв для нього додаткові страждання, а йому і тих що були достатньо, ніж.
– Давай я тебе запишу до лікаря і навіть з’їжджу разом з тобою, – запропонувала дружина, і Мишко хотів було гордо відмовитися, але, раптом ставши сталевим, погляд дружини швидко змусив Мишка передумати.
Стоматологів він, звичайно, боявся, але від тих хоча б можна втекти, а з дружиною вони мешкають разом.
Страх стоматологів виник у Мишка ще в дитинстві. У спогадах зберігся жахливий звук бормашинки, сліпуче світло, запах сірки, величезний силует, що тягне до нього руки, біль і демонічний сміх лікаря.
Швидше за все, ні запаху сірки, ні демонічного сміху там не було, але спогади видавали саме цю картинку. Тому Мишкові дуже не хотілося знову опинитися в цьому кріслі. Адже він жив п’ятнадцять років без стоматологів і далі проживе. Напевно…
Подивившись черговий раз на рішучий профіль дружини, Мишко був вже не так у цьому впевнений.
Всю дорогу до стоматолога дружина завбачливо тримала Мишка за руку. Вже біля дверей клініки Мишко зробив останню боязку спробу збунтуватися, але був нещадно загнаний у цю оселю болю та страждань.
Поки дружина розмовляла з адміністратором, Мишко думав було втекти та відсидітися у мами, але погляд дружини буквально пришпилив його на місці.
Від переживання Мишко навіть забув про біль і спробував довести дружині, що в нього вже нічого не болить, але легкий тичок пальцем у щоку, за якою ховався хворий зуб, і у Мишка з очей посипалися іскри. У такому стані дружина і впхнула чоловіка, що туго розумів і був дезорієнтований від болю, в кабінет лікаря.
Тут Мишко зрозумів, що відступати вже нема куди, і якось змирився з долею. Покірно вмостившись у крісло, Мишко слухняно розкрив рота і заплющив очі, очікуючи спалахів болю, дикого сміху дантиста-сатаніста, неприємного звуку і запаху, але все пішло не за сценарієм.
Його швидко оглянули, про щось запитали, Мишко навіть з переляку не зрозумів, про що саме, але, мабуть, відповів він правильно, а потім на ясна чимось побризкали, і вона почала німіти. Уколу знеболюючого Мишко вже не відчув, як і подальших маніпуляцій лікаря.
У Мишка навіть закралася підозра, що той просто дзижчить своєю машинкою десь над зубом, бо Мишко не міг повірити в абсолютну безболісність цієї процедури.
Через сорок хвилин помітно радіючи Мишко вийшов з кабінету стоматолога, клацаючи щелепами. Нічого не боліло, нехай навіть зараз це і було ще дією анестезії, але сам факт приносив Мишкові невимовну радість.
Усміхаючись однією стороною обличчя – друга поки що погано слухалася – Мишко підійшов до стійки адміністратора, щоб розрахуватись за прийом. Коли йому простягли чек, Мишко спочатку не повірив побаченій там цифрі, надто вражаючою вона була.
Мишко безпорадно озирнувся на дружину, але та тільки знизала плечима. Мишко зажурився, але розрахуватись все-таки довелося. Вся радість від рятування зникла разом із витраченими грошима.
Мишко їхав додому і думав, що він досі боїться стоматологів, але тепер вже з іншої причини.
