Мене це дратує, і водночас мучить совість, що я про неї так думаю. У голові хаос, але сподіваюся, що зможу це вирішити.
Ми дружимо давно, дуже близькі. Останні 1-2 роки я мала морально важкий період, знаєте, коли переглядаєш все своє життя, абстрагуєшся від усіх, шукаєш себе. Я просто виросла морально, як би це не звучало, починаючи від опрацювання психологічних аспектів, емоційного інтелекту, закінчуючи побудовою більш практичних планів. Стала більш свідомою. Я в жодному разі не поводжуся зарозуміло, не ставлю себе вище, розумніше, просто пояснюю ситуацію.
Тепер про подругу. Спілкуючись із нею останнім часом, я відчуваю, що ми на різних хвилях. З одного боку, мені має бути однаково, адже вона не зобов’язана жити так само як я. Але я цю незрілість її відчуваю буквально у всьому, коли вона засуджує інших, коли критикує людей, при тому, що сама не робить нічого, щоб бути кращою, міркує як підліток, від неї відчувається якась незріла енергетика. До того ж, тем для обговорення начебто немає.
Я не можу обговорити з нею якісь новини, вона не стежить взагалі ні за якою сферою, їй не цікаво. Від неї не можна почерпнути якусь інформацію від неї, дізнатися про щось нове, крім якихось найбанальніших подружніх тем (хлопці, стосунки, посиденьки у кафе, плітки). Але навіть тут, чую її мислення, як вона ділить все на чорне та біле, часом цього неможливо витримати.
Я знаю, що зіткнуся з критикою за це, але скажу чесно, я бачу її порожньою та нецікавою. Дійшло до того, що я ділюся своїм життям з кимось іншим, але не з нею, бо знаю, що там не буде взаємного інтересу, та й взагалі відреагує похмуро. Вона не з тих, хто проявляє інтерес і радіє за інших. Їй легше просто критикувати все навколо, не розширювати свій світогляд, плисти за течією і часом скиглити, яке у неї тяжке життя. При цьому вона переконана, що вона майбутній мільйонер та бізнесмен, і що їй рівних немає, але нічого для цього не робить абсолютно. Життя в ілюзіях.
Я це пишу не для того, щоб мати кращий вигляд і показати яка я розумна, а вона тупа. Ні в якому разі (я взагалі не вважаю себе розумною), я пишу свої відчуття для повноти оповідання, щоб донести для вас і попросити поради. Я не дивлюся на неї згори, не ботанік, який тільки розуміє скрізь, але просто хочеться розуміти, що є щось спільне і цікаве в такій близькій людині, як найкраща подруга.
Але хочу наголосити, що мені не подобається не стільки відсутність її інтересів, скільки її мислення, судження на ті чи інші теми, критика, засудження, відсутність моральної зрілості, що її все навколо вічно дратує, відсутність внутрішньої глибини. Навіть коли щось розповідаєш чи пояснюєш, це нагадує ефект гороху об стінку, вона просто не розуміє та не хоче розширювати рамки свого мислення. Знаю, що якщо вона стала моєю подругою, значить, на той момент я, напевно, відповідала їй, і нема чого тут засуджувати.
Хочу запитати, як ви вважаєте, чи нормально, що дружба складається тільки з того, щоб ходити по кав’ярнях та магазинах, обговорювати примітивне – хлопці, стосунки? При тому, що обговорюємо в основному її насущне, а не моє! Я, знаючи наперед її поверхневість реакції та безглуздість, давно вже перестала щось розповідати з особистого життя.
Чи нормальна ця дружба? Ви б на моєму місці що відчували?
