Наша сім’я далеко не приклад для наслідування, а скоріше навпаки. Так було не завжди, але хороше швидко забувається під чергою постійних скандалів, розбірок та спʼяніння.
Пів року тому не стало мами. Батьківська хата була оформлена на неї, з батьком вони давно були в розлученні, хоч він і продовжував жити там же. Тепер настав час вступати в права спадкування, і старший брат почав питати, що робити з батьком.
Питання мені було не зовсім зрозуміле, тому що я взагалі не бачила жодних варіантів для альтернативи. Що ж з ним робити? У брата було все просто:
– Давай його виселимо? – Запропонував він.
Не можна сказати, що я маю якісь теплі почуття до батька, але все-таки він наш родич.
Я давно живу окремо, а брат досі в батьківському домі, тому для нього це таке гостре питання. Тверезим свого батька я вже, мабуть, і не згадаю – він або спить, або вже встиг випити. Робота у нього зараз така, що не завжди вистачає заплатити навіть за комуналку, але на пляшку завжди є.
Здебільшого за комуналку батько та брат платять навпіл, але іноді доводиться їм фінансово допомагати. Практично завжди це відбувається безоплатно, хоч вони й обіцяють обов’язково все повернути, але потім.
Брат весь час розповідає, як сильно йому все набридло і що далі жити так неможливо. В будинку постійний сморід перегару й батько перестав прибиратися у своїй кімнаті.
Я запропонував йому винайняти квартиру або поговорити з батьком, щоб вийти з цієї ситуації, але все марно. Обидва відмовляються змінюватись та вирішувати проблему.
Скільки розмов було проведено з мого боку з ними просто не злічити. Батько всоте обіцяє кинути пити, а брат, як і раніше, наполягає на його виселенні. Але змін у їхньому житті взагалі немає.
– А де він житиме? На вулиці? Поневірятися буде? А як ти почуватимешся, знаючи, що він на смітнику?
– Мені все одно, він сам винен!
– А нічого, що це батьки будинок купували? Вони працювали, збирали, у чомусь собі відмовляли? Це їх будинок!
– Мама була б не проти, – відмахується брат.
Він став часто вживати цю фразу, а мене це виводить із себе. Як би погано батьки не жили, які б в них суперечки не були, але мама тата не вигнала.
Все марно. Я майже не спілкуюся із братом. Кожен наш діалог зводиться до того, що він втомився так жити і як же сильно йому набрид батько.
Я не розумію брата. Якщо тобі не подобається жити з батьком, то роби, як я. З’їжджай. Але це його історія. Пригрівся він там. Поки мама була жива, вона готувала, і сорочки з трусами йому прасувала, і сніданки перед роботою збирала. А тепер він сам все це повинен робити, а тут ще й батько постійно нетверезий.
Відносини розпалюються, брат все більше ображається на мене, що не приймаю його сторони. А я взагалі обирати не хочу. Загалом глухий кут. Намагаюся якось розбурхати його, щоб він відволікся від ситуації, що склалася – марно.
Намагалася витягнути його на побачення з дівчиною – зайнятий. Пропонувала йому сходити в кіно розвіятись – грошей немає і взагалі кіно можна вдома дивитися.
За час проживання з батьками він настільки відсторонився від усього, що тепер його розпорядок дня це робота, магазин, будинок. Якщо у нього випадає вихідний, сидить вдома весь день.
Якось так складається, що я починаю почуватися винною у тому, що відбувається. Точніше роблю такий висновок із промов брата.
Але це не правильно. Він ображається, що я не приходжу до них у гості. Потім ображається, що не кличу до себе. А я не хочу. Я розумію, що будь-яка зустріч приведе до однієї й тієї ж розмови.
Для себе я вирішила, що батька ми виселяти не будемо. Він буде прописаний у будинку, як і раніше. Це його будинок насамперед. Він на нього заробив. Нехай, звичайно, він давно втратив повагу з мого боку, але він продовжуватиме там жити.
А братові настав час з’їжджати. Нехай на орендовану квартиру, зате він там буде один. Але щось мені підказує, що він так і житиме там і буде скиглити, що я його не розумію.
Іноді в голові виникає думка: а може, я все-таки не права. Може, дійсно треба його виселити. Скільки він бід накоїв, скільки скандалів у моєму дитинстві влаштовував. Може, треба його провчити таким чином.
Але потім здоровий глузд повертається і я розумію, що ні. Це не вихід. Тим більше, що він нічого не зрозуміє. Для нього це виглядатиме так, ніби ми просто його вигнали, бо не любимо. Мізки батько давно вже пропив.
